Як свідчить світовий досвід, іноземні інвестори надають перевагу прозорій, чітко зрозумілій для них державній політиці та стабільній податковій системі. Вони повинні бути впевнені, що будь-які нові зміни у податковій політиці країни не погіршать економічний стан об'єктів їх інвестицій. Тому існуюча в Україні податкова система потребує кардинальних змін. Реформована податкова система нашої держави може створювати сприятливі умови для передбачуваної та прибуткової діяльності іноземних інвесторів. Посилить інвестиційну привабливість України також удосконалення законодавства у сфері інвестиційної діяльності, підвищення прозорості фондового ринку, посилення роботи з інвесторами, обмеження бюрократизму у місцевих та центральних органах влади. Особливу роль у поліпшенні загального інвестиційного клімату та прискоренні інноваційного відновлення економіки нашої держави має відіграти й вступ до СОТ.

Таким чином, Україна має значні можливості, ресурси і переваги, а при проведенні відповідного фокусування і подальшого реформування (вдосконалення політичної системи, реформа податкової служби, лібералізація інвестиційного законодавства тощо); її галузі та регіони стануть привабливими для іноземних інвесторів (оскільки географічно наближені до країн ЄС та Російської Федерації, що є потужними інвестиційними центрами), потребують порівняно незначних інвестиційних ресурсів і здатні забезпечити швидке повернення вкладених коштів.

2.2 Оцінка механізму державного регулювання міжнародних інвестиційних процесів в Україні

Виходячи з теорії Дж. Кейса та світового досвіду, для стабільного економічного розвитку інвестиції повинні становити не менше, ніж 25 - 30 % від ВВП.

У розподілі інвестицій в основний капітал в Україні за регіонами країни зберігається надмірна диференціація. Інвестиції в основному сконцентровано у тих регіонах, де є можливість швидкої окупності таких вкладень.

До них відносяться регіони з високою концентрацією важкої індустрії та регіони з рекреаційним потенціалом. Це такі регіони: м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Одеська, Львівська, Київська, Луганська, Запорізька, АР Крим. Регіональна структура розподілу інвестицій засвідчує, що на ці регіони в 2009 р. припадало майже три чверті (73 %) їх загальноукраїнського обсягу.

Аналізуючи реальний стан інвестиційної діяльності, більшість дослідників акцентують увагу на таких негативних явищах національної економіки [8, 9, 40]:

– економічна модель формування ВВП є екзогенно залежною, зі значним навантаженням на сировинну складову;

– частка інноваційних технологій є незначною і не демонструє тенденцію до зростання; основні фонди фактично не оновлюються;

– незважаючи на відносне зростання мінімальної та середньої заробітної плати, поглиблюється соціальне розшарування суспільства, частка заробітної плати найманих працівників у ВВП є низькою і не відповідає рівню розвинених країн;

– масштаби прихованого безробіття є неприпустимими (за різними оцінками, поза межами вітворювального сектора економіки працюють 2,5 – 3 млн працездатних українців).

Таким чином, реалії української економіки засвідчують про недієздатність сформованого механізму державного регулювання інвестиційних процесів, який не став ключовим елементом у раціональному і повному використанні економічного потенціалу країни, поза увагою залишилися регіональні проблеми та наявні проблеми в розміщенні продуктивних сил.

Для з’ясування причин недієздатності даного механізму слід проаналізувати його форми, методи та інструменти, що впливають на функціонування і розвиток регіональних інвестиційних процесів.

Формування джерел інвестиційних ресурсів щодо нарощування інвестиційного потенціалу регіону здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів. До внутрішніх джерел фінансового забезпечення формування інвестиційних ресурсів регіону слід віднести кошти місцевого бюджету, власні кошти підприємств, кошти одержані від привазації майна, особисті заощадження громадян, лізинг. До зовнішніх джерел відносяться централізовані державні кошти та іноземні інвестиції.

Згідно з чинним законодавством, механізм державного регулювання інвестиційних процесів ґрунтується на основі одного з головних принципів державної інвестиційної політики – проведення послідовної децентралізації інвестиційного процесу [2].

У зв’язку з цим особливого значення набуває, з одного боку, вимога децентралізації бюджетної системи і передачі в розпорядження місцевих і регіональних органів влади достатніх власних фінансових ресурсів для впливу на регіональний інвестиційний процес, з іншого – узгодженість міжбюджетних відносин і створення механізмів пріоритетного розвитку депресивних і проблемних територій.

На жаль, ні перше, ні друге завдання в Україні не реалізоване. Оскільки досі невирішеними залишилися такі питання: відсутність стимулів у регіонів-донорів до нарощування обсягів доходів, а також до переходу з розряду регіонів-реципієнтів у регіони-донори; недостатні повноваження місцевих органів влади щодо внесення змін у чинну податкову систему (зміна ставок податків, надання пільг за місцевими податками тощо); невідповідність обсягів зібраних податків і зборів обсягам видатків із місцевих бюджетів, унаслідок чого окремі розвинені області втрачають стимули до нарощування власного дохідного потенціалу, а регіони-реципієнти зберігають утриманські настрої; низький рівень прогнозованості при формуванні дохідної частини місцевих бюджетів; подолання заборгованості між бюджетами різних рівнів за взаємними розрахунками та ін. [29].

Через невизначеність у вирішенні зазначених питань, державні та місцеві інвестиції як реальне джерело інвестиційних ресурсів у формуванні інвестиційного потенціалу регіонів України, поки що не розглядалися.

Серед інструментів бюджетно-податкової політики слід відмітити пряме державне фінансування, що базується на створенні сприятливих умов для реалізації інвестиційних програм за рахунок здешевлення кредитів. Даний механізм полягає у здешевленні кредитів комерційних банків, які залучаються на інвестування виробничих інвестиційних програм. Так, починаючи з 2007 р. Урядом країни розпочато перехід до нової моделі бюджетної політики, пріоритети якої – стимулювання інвестиційної активності та розвиток українського виробництва. Протягом цього ж року з централізованого бюджету України було виділено понад 2 млрд грн на здешевлення кредитів для реалізації інвестиційних програм в аерокосмічній галузі, на розвиток суднобудування, агропромислового комплексу України та енергетики [32].

Таким чином, розпочато реалізацію одного з головних принципів