Важливе значення у формуванні та нарощуванні виробничого потенціалу мають кошти підприємств та організацій регіону. Таким дієвим інструментом активізації інвестиційної діяльності підприємств є державна амортизаційна політика, яка має забезпечити надійне внутрішнє джерело фінансування капітальних вкладень. Саме за рахунок амортизації в розвинених країнах формується до 70 - 80 % інвестицій [14]. В Україні цей показник значно менший і знаходиться на рівні 10 - 15 % (залежно від галузей і виробництв) [8]. Це і призводить до обмеженості інвестиційних ресурсів підприємств, організацій, які необхідні для технологічного оновлення виробництва.

Фактично запроваджена амортизаційна модель в Україні формально була запозичена з практики ринкових країн, де певний інвестиційний потенціал розвитку вже напрацьовано, але вона, як справедливо зазначають українські автори [14, 35], не враховує специфіки перехідної економіки України, де чисті інвестиції від’ємні, а це не сприяє збільшенню інвестиційних ресурсів за рахунок амортизації, оскільки порядок нарахування та використання амортизаційних коштів підприємств є неефективним. Рекомендована система нарахування амортизації поставила у ще більш складні умови ті підприємства, де процент зносу основних засобів і так був високий. Так, найвищий ступінь зносу основних засобів спостерігається в Херсонській, Дніпропетровській, Луганській, Вінницькій, Донецькій областях.

З нашої точки зору, така діюча амортизаційна політика порушує один з найважливіших принципів регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, який орієнтує на збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб’єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів.

Тому, для підвищення ефективності використання амортизаційних відрахувань, які сприятимуть при формуванні власних інвестиційних ресурсів, необхідно вжити таких заходів:

– переглянути норми таких відрахувань з огляду на оптимальні терміни використання основних засобів;

– застосувати ефективні способи стимулювання підприємств щодо оновлення основних засобів за рахунок власних амортизаційних коштів;

– розширити права підприємств щодо вибору конкретних методів і норм нарахування амортизації.

Наступним важливим фактором стимулювання інвестиійного процесу є державне регулювання такого вагомого джерела інвестицій, як прибуток підприємств.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р., система оподаткування ґрунтується на 11 принципах оподаткування. Одним із принципів передбачено побудову податкової системи в Україні, спрямованої на стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва.

Проте зазначений принцип не набув практичної реалізації в податковій політиці держави. Українська економіка продовжує залишатися малоприбутковою, що підтверджують низькі показники рентабельності, зокрема промислового виробництва: у 2000 р. даний показник становив 4,8 %, у 2007 р. – 5,8 %.

Це пов’язано як із погіршенням основного стану підприємств реального сектора економіки, так і з падінням схильності до реінвестування. Хронічною стала ситуація, коли навіть прибуткові підприємства не здійснюють інвестиції у власне виробництво, незважаючи на високий ступінь зносу основних фондів.

Дієвим механізмом податкового стимулювання на регіональному рівні довгий час вважалось використання переваг вільних економічних зон (ВЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР). Головною метою створення ВЕЗ було залучення інвестицій у пріоритетні види економічної діяльності, стимулювання експортоорієнтованих та імпортнозамінних виробництв, забезпечення вирішення соціально-економічних проблем, зокрема зростання зайнятості населення та оплати праці. Так, на початок 2005 р. на території України було створено 11 ВЕЗ у восьми областях і 72 ТПР у 9 областях, суб’єкти господарювання яких користувалися низкою податкових пільг та інших преференцій. Проте Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України» та деяких інших законодавчих актів України” всі економічні преференції було виключено, що призвело до зміни мотивації іноземних інвесторів та гальмування інвестиційної активності суб’єктів господарювання. Якщо на початку функціонування ВЕЗ і ТПР станом на 31 березня 2005 р. було затверджено 742 інвестиційні проекти, а станом 1 січня 2007 р. їх залишилося 449 (в 54 з 72 ТПР та 10 з 11 ВЕЗ). Тимчасова слідча Комісія Верховної Ради України, яка була створена згідно з постановою Верховної Ради України від 21 грудня 2006 р., визнала механізм надання пільг суб’єктам господарювання ВЕЗ і ТПР таким, що не сприяв розвитку більшості територій, а застосування спеціального режиму інвестиційної діяльності як інструменту соціально-економічного розвитку депресивних територій мав низьку ефективність.

На нашу думку, низька ефективність ВЕЗ і ТПР свідчить про невизначеність загальнонаціональної стратегії розвитку держави та невизначеність пріоритетів розвитку регіонів, що є вагомим фактором у проведенні соціально-економічних реформ (державної інвестиційної політики) в Україні.

Зазначимо, що проблема використання будь-яких способів податкового стимулювання залишається суперечливою як серед науковців, так і державних діячів. Відкритим залишається питання доцільності їх надання взагалі. Тому вважаємо, що значно ефективнішим є стимулювання зростання виробництва і прибутковості шляхом безпосереднього зниження ставок оподаткування й податкового тиску.

Одним із важливих інструментів непрямого впливу держави на забезпечення потреб розширеного відтворення достатніми грошовими ресурсами є формування ефективної банківської системи, яка в умовах ринку концентрує грошові ресурси і спрямовує їх у виробництво. Навіть незважаючи на те, що капіталізація банківської системи України стрімко збільшується, усе ж банківська система України поки що не готова в достатньому обсязі кредитувати реальний сектор економіки, зокрема, переоснащення промислових підприємств.

Результати досліджень науковців [8, 9, 35] засвідчують, що більшість наданих кредитів використовується не на фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, а на забезпечення «споживчих» витрат (погашення боргів, оплату енергоносіїв, виплату зарплати тощо).

Акцентуючи увагу на такому фінансовому ресурсі регіону, як заощадження фізичних осіб, відмітимо, що на руках