незначне технічне переоснащення може одразу дати значний економічний ефект. Посилює інвестиційну привабливість України і наявність потужної кадрової, виробничої, обслуговуючої, ринкової та соціальної інфраструктури. Тому придбання техніки, обладнання, будівництво цехів, заводів має стати одним із пріоритетних зусиль держави щодо фокусування уваги інвесторів на цих напрямках інвестування. В середньо- та довгостроковому періоді – це вплине на зайнятість населення, розвиток певних регіонів, інтелектуалізацію всіх сфер економіки та розвиток інфраструктури до стандартів країн з яких залучаються інвестиції. В короткостроковому періоді – на оновлення основних фондів та стабільність валютного курсу, що також дуже важливо в умовах, коли на світових фінансових ринках спостерігається нестабільність, дефіцит ліквідності, різке коливання валютних курсів та індикаторів фондових бірж.
Ми можемо можна виділити основні пріоритетні напрями державного регулювання інвестиційної діяльності України, а саме: стимулювання конкуренції; забезпечення найбільш повної відповідності інвестиційного попиту інвестиційній пропозиції шляхом ефективного використання механізмів лізингу і франчайзингу; регулювання банківської діяльності; підвищення значення виробничого накопичення; забезпечення прозорості діяльності підприємств як механізму захисту прав власності й акціонерів; пом’якшений режим оподаткування, особливо для тих підприємств, діяльність яких має високий мультиплікативний ефект для інтенсифікації інвестиційних потоків в економіці країни.
Відповідно до світової практики, найбільш ефективним шляхом залучення іноземних інвестицій для підтримки інноваційної діяльності є встановлення сталих зв’язків з венчурними компаніями у зарубіжних країнах. Тому вже сьогодні необхідно розповсюджувати серед них інформацію про можливість реалізації конкретних інноваційних проектів в Україні та її досягнень щодо створення стабільного нормативного поля для розвитку інноваційної діяльності в Україні.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
Дослідивши державне регулювання інвестиційних процесів в Україні можна зробити наступні висновки:
1. Інвестиційна діяльність – це послідовна сукупність дій її суб'єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій з метою одержання доходу або прибутку. Кожна держава як суб'єкт інвестиційної діяльності визначає правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності в своєму законодавстві. У вужчому тлумаченні цього поняття застосовують термін «інвестиційний процес». Це поняття звичайно пов'язується з обґрунтуванням і реалізацією інвестиційних проектів.
2. Найбільш характерними стадіями інвестиційного процесу є наступні:
– мотивація інвестиційної діяльності;
– прогнозування і програмування інвестицій;
– обґрунтування доцільності інвестицій;
– страхування інвестицій;
– державне регулювання інвестиційного процесу;
– планування інвестицій, фінансування інвестиційного процесу;
– проектування і ціноутворення;
– забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;
– освоєння інвестицій, підготовка до виробництва продукції;
– попередня здача і приймання в експлуатацію;
– кінцева здача об'єкта в експлуатацію.
3. За формами власності інвестиції розподіляються на:
– державні – що фінансуються з держбюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами;
– приватні – кошти населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;
– іноземні – запозичені і кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інституцій, зарубіжних корпорацій і фірм, спільних підприємств.
4. На сучасному етапі в регулюванні міжнародного інвестиційного процесу присутні певні багатосторонні міждержавні інститути.
5. Усі методи державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв'язаними, а тому застосування їх не може бути довільним. Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державних інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Відповідність організаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Недостатнє врахування взаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їхню ефективність.
6. Україна з її виключно вигідним геополітичним розташуванням та перспективами розвитку як транзитної держави між європейським та східним і південноазійськими ринками, фаховим трудовим потенціалом, високим рівнем освіченості народу, великими можливостями для розвитку сільського господарства та високою потенційною місткістю внутрішнього ринку є тією економікою, яка може привабити світового інвестора. Однак обсяги та якість іноземного інвестування нині вкрай незадовільні.
7. Державне регулювання інвестиційних процесів в Україні в межах державної інвестиційної політики має розвиватися в таких пріоритетних напрямах:
– стимулювання конкуренції;
– забезпечення найбільш повної відповідності інвестиційного попиту інвестиційній пропозиції шляхом ефективного використання механізмів лізингу і франчайзингу;
– регулювання банківської діяльності;
– підвищення значення виробничого нагромадження; забезпечення прозорості діяльності підприємств як основи механізму захисту прав власності і акціонерів;
– пом’якшений режим оподаткування, особливо для тих підприємств, діяльність яких має високий мультиплікативний ефект для інтенсифікації інвестиційних потоків в економіці країни.
8. Ми пропонуємо для вдосконалення державного регулювання міжнародних інвестиційних процесів рекомендації для органів державної влади, серед яких:
– встановити жорстку нормативну межу витрат на фінансування інвестиційних проектів через закріплення відповідних видатків Державного бюджету;
– прийняти зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» стосовно методики нарахування амортизації;
– створити міжтериторіальні податкові органи, розвинути інформаційні технології у податковому адмініструванні;
– розвинути пріоритетні напрями державної інвестиційної політики: стимулювання конкуренції; розвиток інвестиційного ринку; забезпечення прозорості діяльності на ньому підприємств.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 р., № 45/95-ВР.
2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р., № 1560-ХІІ зі змінами та доповненнями.
3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р., № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями.
4. Алексеєнко Л.М., Олексієнко В.М., Юркевич А.І. Економічний словник: банківська справа, фондовий ринок (українсько-англійсько-російський тлумачний словник). – К.: Вид. дім «Максимум», 2000. – 592 с.
5. Банківська енциклопедія/ Під ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. – К.: ЕЛЬТОН, 1992. – 330 с.
6. Бородіна О. М. Людський капітал як основний стратегічний ресурс сталого розвитку аграрної сфери / О. М. Бородіна // Економіка АПК. – 2003. - № 9. – С. 103-108.
7. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – Киев: МТ “ИТЕМ” ЛТД Юнайтед Лондон Трейд Лимитед (Москва-Лондон), 1995.
8. Бутник О. О. Розвиток регіональної фінансово-інвестиційної політики / О. О. Бутник // Інвестиції: