– за походженням джерел міжнародних інвестицій – такі, що здійснюються за рахунок доходів внутрішнього походження та за рахунок доходів зовнішнього походження;

– за способами організаційно-правової взаємодії суб'єктів інвестування міжнародні інвестиції доцільно класифікувати на такі, що здійснюються через укладання договорів: купівлі-продажу між резидентом і нерезидентом, про спільну діяльність, концесії, здійснення внесків у статутний фонд, отримання позик, випуску облігацій, депозитарних розписок, кредитних нот.

При цьому, депозитарні розписки являють собою права на акції іноземної компанії, які вільно обертаються на ринку тієї країни чи регіону, відповідно до законодавства і у валюті яких такий випуск був здійснений. Акції, під які випускаються розписки, знаходяться на спеціальному рахунку у зберігача цінних паперів, який уповноважений банком-депозитарієм розписок [18].

Емітентом кредитних нот (Credit linked notes – CLN) виступають західні банки з високим кредитним рейтингом, які видають компаніям-позичальникам кредит і одночасно серед своїх клієнтів-інвесторів розміщують кредитні ноти, забезпечені платежами по кредиту [41].

За режимами оподаткування інвестиції можна поділити на такі, що підлягають загальній системі оподаткування, оподатковуються згідно з пільговими режимами або підлягають подвійному оподаткуванню.

1.2 Механізм державного регулювання інвестиційних процесів

Через неспроможність ринкової економіки вирішувати значну низку макроекономічних проблем (рівномірно розвивати регіони країни, долати кризи, безробіття, монополістичні тенденції в економіці, забезпечити соціальний захист населення тощо) постійно зростає роль державного регулювання, яке здійснюється за допомогою економічних, правових, адміністративних важелів.

Державне регулювання економіки здійснюється за різними напрямками, галузями та проблемами. Одним із напрямків є державне регулювання інвестиційного процесу.

Враховуючи результати досліджень багатьох вчених-економістів, пропонуємо класифікувати методи державного регулювання інвестиційної діяльності наступним чином (рис. 1.2).

Рис. 1.2. – Методи державного регулювання інвестиційної діяльності

Як бачимо, регулювання інвестування здійснюється трьома групами методів: економічними, організаційними та правовими. Економічні методи являють собою сукупність амортизаційної, податкової, кредитної, інноваційної, цінової політики та політики у сфері формування людського капіталу.

Головна функція амортизаційної політики – забезпечити відтворення основних фондів на підприємствах. Економічна суть амортизаційних відрахувань полягає у фінансуванні капітальних інвестицій, що направляються, здебільшого, на придбання, виготовлення і ремонт основних засобів. Якщо у майбутньому сільськогосподарські підприємства будуть ефективно та цілеспрямовано використовувати амортизацію, на перспективу можна буде розглянути введення прискорених методів нарахування амортизації для окремих видів техніки. До нецілеспрямованого використання амортизаційних відрахувань відносять покриття поточних витрат, підвищення заробітної плати, виплати премій працівникам за особливі досягнення тощо [37].

Заслуговує на увагу пропозиція С. Захаріна здійснювати успішну амортизаційну політику шляхом пропорційного зростання ставок нарахування амортизації до збільшення ринкової вартості амортизованих об'єктів; надання повноважень адміністративному апарату підприємств самостійно формувати амортизаційну політику (обирати методи нарахування амортизації), враховуючи специфіку власної діяльності [22].

Податкова політика реалізується шляхом використання різноманітних видів і форм податкового стимулювання з метою покращення стану інвестиційної сфери. Як відзначає А.С. Музиченко, вітчизняні підприємці справедливо вважають чинне податкове законодавство конфіскаційним. Виникла ситуація, за якої регулююча функція податків практично не виконується. Тому зниження податків має супроводжуватись диверсифікацією податкових ставок, а самі знижки надаватися за цільові результати [37]. Розмір сплаченого податку з прибутку має залежати від ефективності інвестування. Також потрібно розглянути можливість надання підприємствам податкового інвестиційного кредиту.

Реалізація кредитної політики здійснюється шляхом залучення до інвестиційного процесу фінансово-кредитних установ (комерційних і державних банків).

На сьогодні головною метою державної інноваційної політики України є створення соціально-економічних, організаційних та правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення необхідності впровадження сучасних, екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції з натуральної сировини [27].

Державне регулювання у сфері формування людського капіталу реалізується через створення умов для використання знань, вмінь, трудового досвіду та творчого потенціалу осіб, які мають безпосереднє відношення до діяльності підприємства. Ці індивідуальні якості повинні постійно оновлюватися. Якщо розглядати людський капітал як елемент виробничого потенціалу господарства, то виникає необхідність здійснювати його прискорене відтворення шляхом підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників, розроблення системи заходів для покращення їхнього здоров'я, підвищення культурного рівня та трудової дисципліни. На сьогоднішній день інвестиції у людський капітал вкладаються у невеликій кількості, і цей факт є ще одним негативним чинником господарювання будь-якого підприємства, адже кваліфікований та фізично здоровий працівник – найцінніше надбання всіх галузей економіки.

Необхідність державного регулювання інвестиційних процесів через цінову політику визначилася фактом вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Виникла потреба розв'язати проблему регулювання цін, створюючи всі необхідні передумови для сталого розвитку виробництва продукції сільського господарства. Для цього необхідно враховувати попит, пропозицію та конкуренцію на ринку.

Друга група організаційних методів передбачає участь держави у інвестиційних проектах та програмах і розвиток інформаційної інфраструктури.

Держава в особі адміністративного апарату бере участь у інвестиційних проектах та програмах тоді, коли сама ініціює проведення таких заходів та здійснює їхнє повне або ж часткове фінансування. Наприклад, проведення ярмарків та конкурсів на кращий інвестиційний проект дає змогу сконцентрувати державні інвестиційні ресурси на фінансуванні пріоритетних технологій, зокрема і в сільському господарстві. Здійснення масштабних інвестиційних програм повинно передбачати залучення великої кількості інвесторів не лише з метою отримання максимального прибутку від реалізації програм, а й нарощування престижу підприємства. При реалізації будь-яких програм і проектів велику роль має вдале рекламне забезпечення.

Удосконалення інформаційної інфраструктури не втрачає актуальність і на сьогодні. Як зазначає А.С. Музиченко, одним із джерел, які стримують розвиток економіки, є невпорядкованість інформаційних потоків. Сучасна практика збору, обробки і розповсюдження інформації – одна з причин прийняття несвоєчасних і необ'єктивних управлінських рішень. Невпорядкованість полягає у тому, що