Правове регулювання процесу інвестування здійснюється через прийняття нормативно-правових актів (Законів України, Указів Президента України, Постанов Верховної Ради України), положення яких формуються згідно з пріоритетами державної політики та є обов'язковими до виконання.

Формами опосередкованого впливу держави на інвестиційний процес є:

– державне кредитування;

– державні позики;

– роздержавлення та приватизація;

– податкове регулювання;

– амортизаційна політика;

– державний лізинг;

– ліцензування і квотування;

– антимонопольні заходи;

– стандартизація.

Аналіз методів і форм державного регулювання інвестиційної діяльності дозволив сформувати організаційну систему державного регулювання інвестиційної діяльності, у якій об'єктом впливу є інвестиційна діяльність як найважливіший елемент державної економічної політики України (Додаток В).

Бюджетні важелі – це встановлена державою система податків, що практично визначають систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть порівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього – стимулювання інвестицій взагалі. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди, які мають вірнику споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції [6].

Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обігу і роботу банківської системи, яка по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі.

Вирізняють такі основні інструменти грошово-кредитного регулювання:

– норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;

– облікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси осам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;

– операції з державними цінними паперами відкритому ринку [13].

Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється через НБУ шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені кошти. Грошово-кредитна політика НБУ залежна економіки проводиться або в формі кредитної експансії, або кредитної рестрикції. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду, коли необхідно активізувати кон’юнктуру ринку. Розширити обсяги Виробництва, збільшити зайнятість тощо.

Кредитна експансія – інтенсивне розширення кредитних операцій з метою отримання прибутку. Вона включає зниження офіційних ставок центральних банків і розширення лімітів на їх облікові та ломбардні операції, зміну норм обов'язкових резервів (або їх скасування) кредитних установ, купівлю цінних паперів на відкритому ринку, розширення купівлі комерційних банків іноземної валюти і зниження процентної ставки за операціями, скасування кількісних обмежень на кредити.

Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання інвестиційної діяльності подорожчання кредитних ресурсів змушує інвесторів вкладати тільки в найбільш ефективні прибуткові проекти, сприяє росту державних інвестицій, залученню на депозити фінансово-кредитних установ.

НБУ проводить і операції на фондовому ринку, тобто здійснює продаж державних цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань).

У світовій практиці операції з цінними паперами вважаються найдієвішими методами грошово-кредитного регулювання економіки. З метою кредитної експансії центральні банки купують державні цінні папери і, навпаки, продають їх, коли прагнуть обмежити розширення кредиту комерційних банків.

Центральні банки опосередковано впливають на інвестиційну діяльність і через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. Цей метод полягає у встановленій комерційним банкам норм обов'язкових резервів у вигляді певного проценту від суми їх депозитів. що зберігаються у нього на рахунках. При збільшенні норм обов'язкових зменшується розмір кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість для розширення кредитних операцій, збільшення частки довгострокових кредитів стимулюючи тим самим інвестиційний процес [7].

Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх цінних паперів держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними особами і цим зменшуй кількість вільних грошей, які можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Погіршуючи цінові та дивідендні умови продажу своїх цінних паперів, держава стимулює їх викуп у юридичних і фізичних осіб. Унаслідок цього в останніх з’являються додаткові кошти кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовують для фінансування інвестицій.

Захист національного інвестиційного ринку називається протекціонізмом, який здійснюється за допомогою:

– високих митних зборів на товари, що імпортуються;

– податки на іноземні інвестиції;

– обмеження або заборону ввозу окремих товарів;

– заохочення розвитку національного товаровиробника;

– субсидіювання національного інвестора.

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості окремих галузей чи регіонів здійснюється через:

– податкові пільги чи канікули;

– пільгові кредити;

– державні субсидії;

– заохочення створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів вільних (офшорних) зон [7].

Отже, ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростання й інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП.

Мета державного регулювання – вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у періоди піднесення та стимулюючи перед спадами виробництва.

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні визначається Законом України «Про інвестиційну діяльність». Воно здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики.

Державне регулювання інвестиційної політики визначається:

1) показниками економічного і соціального розвитку України;

2) республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства;

3) державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності [13].

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.

Управління державними інвестиціями