ж таки відбулось та забезпечило значний приріст прямих іноземних інвестицій у 2005 – 2009 рр.
Так, продаж російській компанії «Мобільні ТелеСистеми» у 2005 р. частки «Укртелекому» в статутному фонді компанії «Український мобільний зв’язок» обсягом 172 млн. дол. США забезпечив надходження 90 % іноземних інвестицій у такий вид економічної діяльності, як пошта і зв'язок, та 2,3 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України.
Загальний обсяг накопичених прямих інвестицій в Україну за 2008 р. зріс на 32% порівняно з початком року і на 31.12.2008 р. становив 22,7 млрд. дол. США (з яких 93,4 % – акціонерний капітал; 6,6 % – кредити, надані прямими інвесторами). При цьому чистий приплив прямих іноземних інвестицій в економіку України у першому півріччі 2009 р. в 1,2 рази перевищив рівень відповідного періоду 2008 р. й становив 3,3 млрд. дол. США.
Упродовж 2004-2006 рр. найбільш інвестиційно привабливими для нерезидентів були оптова торгівля та посередництво, пошта та зв'язок, харчова промисловість та перероблення сільськогосподарської продукції й машинобудування, а починаючи з 2007 р. – металургія, фінансовий сектор та український ринок нерухомості.
Станом на 31.12.2009 р. найбільший обсяг прямих іноземних інвестицій сконцентровано в металургійній промисловості – 23,2 %, фінансовій діяльності – 19,3 %, оптовій і роздрібній торгівлі – 8,8 %, операціях з нерухомим майном – 7,9 %, харчовій промисловості – 7,9 %.
Це сприяло значному нарощуванню обсягів виробництва, пожвавленню експортно-імпортних операцій, збільшенню фінансового результату підприємств від звичайної діяльності цих видів економічної діяльності, а також зростання кумулятивного темпу вантажообороту підприємств транспорту.
Так, станом на 31.12.2009 р. найбільшу частку від загальної суми (35,9 %) складав фінансовий результат підприємств промисловості, фінансовий результат від операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям (32,7 %) та підприємств, що займаються фінансовою діяльністю (26,2 %). Участь іноземних інвесторів в капіталі вітчизняних фінансових установ сприяла активізація їх діяльності на зовнішніх фінансових ринках. Залучення вітчизняними банками значних обсягів коштів на зовнішніх фінансових ринках, здійснення валютних інтервенцій НБУ та зростання депозитів населення обумовили накопичення надлишкової вільної ліквідності на кореспондентських рахунках. Так, обсяг обов’язкових резервів становив 5,5 млрд. грн., а розрахунковий рівень вільної ліквідності на кореспондентських рахунках банків становив 15,7 млрд. грн.
Найбільшу частку в капіталі вітчизняних корпорацій з іноземним капіталом у теперішній час мають інвестори з країн Європейського Союзу – Німеччини (23,5 %), Кіпру (17,6 %), Австрії (8,6 %), Великобританії (6,9 %) та Нідерландів (8,2 %). Починаючи з 2005 р. прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС зросли майже у 9,7 рази, а частка інвесторів США та Російської Федерації у статутних фондах українських підприємств скоротилися з 17,3 % та 7,0 % до 8 % та 5 % відповідно.
Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать динаміка соціально-економічного розвитку та можливість модернізації на цій основі національної економіки.
Починаючи з 2005 року, чистий щорічний приріст іноземного капіталу суттєво збільшувався (рис.2.2).
Рис. 2.2. – Динаміка приросту іноземних інвестицій в Україні за 2005-2009 рр. (млрд. дол. США)
Основними країнами-інвесторами на 01.01.2009 року були Німеччина – 26,5 %, Кіпр – 14,2 %, Австрія – 7,6 %, Великобританія – 7,4 %, Нідерланди – 7,0 %, США – 6,7 %. Частку основних країн-інвесторів української економіки станом на 01.01.2007 р. відображено на рис.2.3:
Географічна структура походження іноземних інвестицій свідчить про те, що значні обсяги прямих іноземних інвестицій (приблизно 20 %) у вітчизняній економіці – це надходження з таких офшорних зон, як Кіпр та Віргінські острови, що говорить про їх можливе українське або російське походження.
Західні інвестори (Нідерланди, Німеччина, Швейцарія та ін.) переважно вкладають кошти в українську харчову промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтику, тому що – це дає швидкий оборот капіталу та мінімізує їх ризики. Російські ж інвестори, яким добре знайома пострадянська економічна ситуація, мають інші пріоритети інвестування: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, металургія, машинобудування тощо [44].
Рис. 2.3. – Основні країни-інвестори України станом на 2009 рік
Аналізуючи статистичні дані щодо напрямів вкладання іноземних інвестицій в економіку України слід зазначити, що більша їх частка спрямовується у промисловість (24,3 %), в т.ч. переробну промисловість (20,7 %), фінансову діяльність (19,0 %) та нерозподілені за видами економічної діяльності обсяги інвестицій (22,0 %). Дана тенденція сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, оскільки інвестиції спрямовуються на оновлення основних фондів та започаткування нових технологій виробництва.
Аналіз регіонального розподілу іноземних інвестицій показує, що 80% усього іноземного капіталу залучено у підприємства восьми регіонів та м.Києва. Іноземні інвестори велике значення надають інфраструктурному та економічному розвитку регіону. Основні іноземні інвестиції зосереджені у харчовій промисловості, металургії, торговому посередництві; їх метою, на жаль, далеко не завжди є технологічне оновлення та розвиток цих галузей в Україні. Це відома практика для країн так званого «третього світу», де випуск продукції здійснюється шляхом комплектації ввезених ззовні її складових. Науково-технічні розробки, фундаментальні дослідження тощо, які є основою розвитку національних галузей економіки, як правило, іноземними інвестиціями не охоплюються.
У даний час Україна стає «ареною боротьби» за збут, а не за місцем вкладення капіталу – з метою налагодження ефективного інноваційноорієнтованого виробництва. Тому окремі вчені-економісти вважають, що іноземні інвестиції можуть зашкодити Україні, оскільки інвестиції у нереформовану і розбалансовану українську економіку призведуть до ще більших перекосів у структурі виробництва [45]. На наш погляд, вирішенню цієї проблеми в значній мірі