Законодавство, яке обмежує імпорт, може мати найрізноманітнішу спрямованість. Воно може, наприклад:

1.

2.

3.

4.

5.

Такі обмеження можуть ставитися до всіх імпортних товарів, у тому числі до тих, які пересилаються поштою або розміщуються у вільних економічних зонах. Експортеру завжди потрібно переконатися в тому, що його контрагент у країні імпорту надав йому відповідну і вичерпну інформацію, що дозволить підготувати товар до ввезення в країну, в тому числі забезпечити відповідне упакування, маркірування і т. ін., і що імпортер, із свого боку, здійснив всю необхідну підготовку. Законодавство багатьох країн про зовнішню торгівлю постійно змінюється. Щоб одержати повну і вичерпну інформацію про порядок імпорту, потрібно в деяких випадках консультувати м з компетентними державними органами країни імпорту.

Стандарти як перешкода міжнародній торгівлі [26,162].

Пряма заборона ввозити певні товари, «які не відповідають стандартам», складні процедури оцінювання відповідності товару стандартам, — всі ці заходи можуть призвести до штучного зменшення імпорту. До кінця сімдесятих років багато країн широко застосовували стандарти як засіб нетарифного обмеження імпорту, тобто свідомо встановлювали невиправдані вимоги в стандартах або в процедурах перевірки відповідності стан-дартам. Іноді причини були іншими — держави бажали захистити навколишнє середовище, життя та здоров'я людей чи тварин, проте при цьому не враховували всі можливі наслідки таких обмежень імпорту і те, наскільки виправдані такі обмеження порівняно з наслідками, що вони мають для торгівлі.

Вирішити цю проблему можна шляхом укладання двосторонніх міжнародних договорів про взаємне визнання стандартів і результатів перевірки відповідності стандартам.

У рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) ще в 70-ті роки XX ст. почалися переговори з метою:

· зобов'язати кожну країну, в усіх випадках, де тільки це можливо, визнавати стандарти іншої країни;

· ліквідувати всі заборони на ввезення товарів, які не підкріплені науковими даними;

· зобов'язати кожну країну заздалегідь публікувати інформацію про стандарти, що вона збирається ввести, із тим, щоб усі зацікавлені особи могли з ними ознайомитися і внести свої коментарі і пропозиції,

Стандарти в Україні.

Стандарти існували в Україні і тоді, коли вони була частиною СРСР. Оскільки всі підприємства були державними, и цей період держава розробила величезну кількість стандартів. Добровільних стандартів, тобто стандартів, які б приймали приватні особи і СРСР, не існувало, оскільки приватні особи не могли займатися підприємництвом.

Коли в 1991 році Україна стала незалежною, вона успадкувала цю систему стандартів і продовжувала її використовувати. Навіть нині система стандартизації незалежної України значною мірою побудована зразком системи стандартизації колишнього СРСР.

Останнім часом, у зв'язку з розвитком світової торгівлі, посилюється прагнення до створення міжнародних стандартів якості, які можна було б застосовувати однаковою мірою в різних країнах. З цією метою було створено багато урядових і неурядових міжнародних організацій, які займаються уніфікацією стандартів різних країн. Одна з найвідоміших організацій такого роду — Міжнародна організація зі стандартизації (ІSО).

Митні процедури [26,224]

Будь-який імпортований товар має пройти через митницю. Митниця існує для того, щоб контролювати ввезення (вивезення) товарів (Додаток 1).

При митному оформленні товару здійснюються:

· визначення товару;

· митне оцінювання товару, виходячи з якого в більшості випадків визначається сума мита і податків.

За звичайних умов товар проходить через митницю і ввозиться в країну одночасно.

Виняток із цього правила має місце, коли товар потрапляє на певну територію країни імпорту, наприклад у «вільну економічну зону».

В багатьох країнах товар можна ввезти і до сплати мита. При цьому митниця одержує від імпортера (його представника) спеціальний документ . Він встановлює обов'язок імпортера сплатити суму податків, мита й інших обов'язкових платежів у зазначений у ньому термін. У багатьох випадках законодавство вимагає, щоб оплата за векселем була гарантована банками. Використовуючи систему таких векселів, можна, наприклад, відразу сплатити загальну суму мита і податків на імпорт за всі товари, завезені за визначений період.

У торгівлі можуть виникнути такі основні труднощі, пов'язані зі здійсненням митних процедур:

· дуже складні митні процедури. Вони призводять до того, що вартість товару штучно завищується. Щоб перебороти ці перешкоди в торгівлі, 1973 року у Кіото, у рамках Всесвітньої митної організації, було укладено Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних правил. 25 червня 1999 р. прийнято нову редакцію конвенції;

· для різних товарів існують різні митні ставки. Для полегшення роботи митниці в кожній країні існують спеціальні переліки товарів (класифікації), в яких товари розбиті на групи, підгрупи, і т.ін. Не в усіх країнах такі переліки однакові. Може трапитися і так, що той самий товар класифікується в різних країнах по-різному;

· ставки мита і зборів (плата за митне оформлення і пов'язані з ним дії державних органів), процедура їхньої сплати, порядок митного оформлення можуть бути змінені, а інформацію про це опубліковано.

Це питання стосується і ГАТТ, яка вимагає, щоб інформація про зміни в ставках мита і зборів публікувалася заздалегідь, з тим, щоб учасники торгової діяльності могли ознайомитися з ними і вжити усіх відповідних заходів (в тому числі сплатити необхідні суми у встановленому порядку);

· багато держав стягують з того самого товару різні мита, залежно від того, з якої країни товар надходить. Методи визначення походження товарів, а також пов'язані з ними формальності і процедури в різних країнах можуть відрізнятися. Нерідко ці формальності і процедури надзвичайно складні. Все це перешкоджає нормальному процесу торгівлі;

· розмір мита (і нерідко митних зборів) часто залежить від вартості