Отже Конституція України від 28 червня 1996 року закріпила існування в Україні інституту місцевого самоврядування та визначила його матеріальну і фінансову основу. Основні положення Конституції, що стосуються формуванню фінансової бази місцевого самоврядування знайшли свій подальший розвиток, конкретизацію в Законі України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року.

В ст.1 І розділу Закону надається чітке визначення таких понять як бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - «план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.»; районний бюджет, обласний бюджет.

Ст.16 І розділу визначає матеріальні і фінансові основу місцевого самоврядування, яка складається з рухомого та нерухомого майна, доходів місцевих бюджетів, позабюджетних цільових (в тому числі валютних) та інших коштів, землі, природних ресурсів, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Ст.6 проголошує самостійність місцевих бюджетів, які не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Розділ ІІІ Закону повністю присвячений матеріальній і фінансовій основі місцевого самоврядування. Ст. 61 наголошує, що «органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах ( уразі їх створення ) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з цим законом та законом про бюджетну систему». В п.2 ст.61 визначається порядок формування бюджетів обласних та районних рад, які як вже зазначалося у Конституції формуються за рахунок коштів Державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Ст.62 Закону визначає участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів. Держава «гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет».

У п.2 ст.62 дається пояснення щодо мінімальних розмірів місцевих бюджетів, які визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

Ст. 63 присвячена формуванню доходів місцевих бюджетів, згідно з якою вони формуються:

-за рахунок власних, визначених законом, джерел;

-закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Доходи ж місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються міськими радами. Порядок зарахування доходів до місцевих бюджетів визначається законом про бюджетну систему та іншими законами.

У доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів. Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного значення у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад.

Ст. 66 визначає, що місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. У разі, коли вичерпано можливості збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій відповідно до закону.

В ст.69 зазначається , що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Отже, можна сказати, що прийняття цього Закону є дуже значним кроком у питаннях законодавчої регламентації матеріальних і фінансових основ місцевого самоврядування. Особливо заслуговує на увагу положення про гарантії стабільності фінансової бази місцевих бюджетів та ведення розрахунку бюджету через нормативи бюджетної забезпеченості на одного мешканця територіальної громади виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб. Впровадження цієї норми у життя повинно було надати змогу почати докорінне реформування усіх місцевих фінансів і, головне, зацікавити у збільшенні своєї власної бази фінансових надходжень як багаті, так і бідні громади. Важливим елементом гарантій місцевих бюджетів від