Магістерська робота

Тема: Застереження до міжнародних договорів

Зміст

Вступ……………………………………………….……………………………….3

Розділ 1. Історія розвитку інституту застережень до договорів……………..7

1.1. Розвиток Інституту застережень до міжнародних договорів до Першої та Другої світової війни…………………………………………………………….7

1.2. Розвиток інституту застережень після Другої світової війни………..11

Розділ 2. Положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., щодо застосування застережень…………………………..14

2.1. Укладення Віденської конвенції та позиції учасників переговорного процесу щодо положень про застереження в Конвенції…………………………14

2.2. Характеристика норм Конвенції щодо застережень та механізм застосування таких норм…………………………………………………………..16

Розділ 3. Інститут застережень до міжнародних договорів у сучасній міжнародній практиці…………………………………………………………….21

3.1. Міжнародний суд ООН та його роль у трактуванні інституту застережень…………………………………………………………………………21

3.2. Сучасний стан розгляду інституту застережень у практиці Комісії з міжнародного права ООН………………………………………………………….27

3.3. Способи застосування інституту застережень у практиці США…….34

3.4. Норвезька позика та англо-французький арбітраж як прояв сучасної практики функціонування інституту застережень……………………………….35

3.5. Скандинавський підхід до інституту застережень……………………46

3.6. Відповідність положення Закону Ураїни «Про міжнародні договори» 2004 року до положень Віденської конвенції…………………………………….54

Висновки…………………………………………………………………………...71

Список використаної літератури……………………………………………….76

Вступ

Термін “міжнародний договір” - це родове поняття і в міжнародній практиці може мати різні видові назви (Accord, Arrangements, Agreement, Act, Cartel, Compact, Compromisе, Concordat, Convention, Covenant, Declaration, Entente, Exchange of Notes, Indenture, Modus Vivendi, Pact, Protocol, Regulation, Statute, Treaty тощо).

Вітчизняні правозастосовчі органи не завжди знають, як вирішити певну суперечку між сторонами міжнародного договору, як кваліфікувати відповідні обставини, коли відсутня нормативна регламентація щодо них. Одним із майже неврегульованих питань в українському законодавстві є застосування одного з найпоширеніших засобів нейтралізації ризиків зовнішньоекономічної діяльності - численних захисних застережень.

На законодавчому рівні взагалі відсутнє загальне визначення застереження, окремі різновиди зазначеної умови не отримали належної нормативно-правової регламентації. Вітчизняна наука також не має цілісної теоретичної концепції відносно загальної конструкції поняття застереження.

Недостатня теоретична розробленість цієї проблематики, у свою чергу, негативно впливає на розвиток законодавчої бази у сфері зовнішньоекономічної діяльності та, відповідно, позбавляє субєктів зовнішньоекономічної діяльності України практичної можливості плідно використовувати відомі світовій практиці захисні застереження чи самостійно формулювати їх конструкції. Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю заповнення прогалин існуючих у вітчизняному законодавстві, присвяченому регулюванню питань, пов язаних з укладанням вітчизняними підприємцями зовнішньоекономічних договорів.

Держава може обмежувати застосування і дію статей, що захищають певні основні права через зроблені застереження до відповідної статті чи статей.

Згідно з підпунктом d пункту 1 статті 2 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про право міжнародних договорів (Відень, 1969), яка багато в чому кодифікувала загальні принципи тлумачення договорів, поняття застереження означає: односторонню заяву в будь-якому формулюванні і під будь-яким найменуванням, зроблену державою під час підписання, ратифікації, прийняття або затвердження договору чи приєднання до нього, за допомогою якої вона бажає виключити чи змінити юридичну дію певних положень договору в їх застосуванні до цієї держави...

Наприклад, Віденська Конвенція про право міжнародних договорів не дає достатніх пояснень щодо наслідків дії застережень держави для Європейської конвенції, оскільки застосування цієї Європейської конвенції грунтується не на принципі взаємності між державами, а на прийнятих Високими Договірними Сторонами односторонніх зобов’язаннях. Стаття 57 Європейської конвенції проголошує: 1. Будь-яка держава при підписанні цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти може зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той чи інший закон, чинний на той час на її території, не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру згідно з цією статтею не дозволяються. 2. Будь-яке застереження, зроблене згідно з цією статтею, має містити стислий виклад відповідного закону.

Стаття, таким чином, закладає дві основні умови прийнятності застережень: а) застереження має бути прямим наслідком національного закону, який не відповідає положенню Конвенції (відповідно, закон має бути чинним на час реєстрації застереження); b) застереження має бути зроблене стосовно конкретного положення Конвенції. До цього часу Комісія і Суд не встановлювали різниці між термінами «застереження» і «заява про тлумаченння»; останній термін стосується конкретної заяви держави про те, що прийняття нею конкретного положення Конвенції залежить від певного тлумачення цього положення. Як застереження, так і заяви про тлумачення обмежують застосування і дію конкретного договірного положення в даній країні.

Актуальність теми магістерської роботи. Економічні перетворення в Україні практично відкрили її світовому співтовариству. Ринкова економіка створює значні можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Договірна форма є одним із найпоширеніших інструментів, за допомогою якого опосередковується така діяльність. Тому сьогодні актуальними є питання, безпосередньо пов язані з укладанням різноманітних міжнародних договорів. Реалізація таких договорів, у свою чергу, характеризується високим ступенем ризику, що являє собою одну з найголовніших ознак зовнішньоекономічної діяльності. Однак засоби нейтралізації такого ризику під час державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність не були на достатньому рівні розроблені та не отримали відповідного нормативного закріплення. Сьогодні вітчизняне законодавство має численні прогалини в регулюванні відносин, повязаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів, що заповнюються дуже повільно. Отже, проблема значно ускладнюється при застосуванні до прав та обовязків сторін міжнародного договору права України.

Основна мета магістерської роботи – вироблення теоретичних висновків щодо правових аспектів інституту застереження, окреслення найсуттєвіших проблемних питань, які виникають у площині укладання міжнародних договорів.

Для досягнення поставленої мети слід вирішити наступні завдання:

Ш розкрити основні віхи розвитку інституту застережень до договорів;

Ш охарактеризувати Положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., щодо застосування застережень;

Ш дати характеритику Інституту застережень до міжнародних договорів у сучасній міжнародній практиці.

Об’єктом дослідження в магістерській роботі є правовідносини, що виникають під час укладання міжнародних договорів.

Предметом дослідження в