Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системного аналізу тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового аналізу тощо).

Теоретичною основою дослідження та зроблених у магістерській роботі висновків послужили праці вітчизняних та зарубіжних вчених, які звертались до питань, що аналізуються в роботі, зокрема: Ансона В., Арістова С.В., Баранової Л.М., Брагинського М.І., Генкина Д.М., Грінберга М.С., Дзери О.В., Дудко А.Г., Завідова Б.Д., Ісаченко В.Л., Йоффе О.С., Комарова А.С., Коссака В.М., Кузнєцової Н.С., Лунца Л.А., Луця В.В., Мещеряка С.С., Мусіяки В.Л., Новицького І.Б., Ойгензіхта В.А., Пекина А.Ю., Розенберга М.Г., Синецького Б.І., Томсинова В.А., Турбана Г.В., Халфіної Р.О., Шевченко Я.М., Шмітгоффа К., Яблочкова Т.М., а також інших дослідників. Використовувались у процесі дослідження праці українських та зарубіжних економістів: Герчикової І.Н., Красавіної Л.Н., Кредисова А.І., Лаврова С.Н., Носаченка І.М., Співака С.І., Ющенка В.А.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у магістерській роботі уперше в українській юридичній літературі було проведено комплексне дослідження феномену застереження, виявлено та проаналізовано його правові особливості, охарактеризовано правове значення зазначеної договірної умови у змісті міжнародного договору.

Структура магістерської роботи обумовлена логікою проблеми та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Історія розвитку інституту застережень до договорів

1.1 Розвиток Інституту застережень до міжнародних договорів до Першої та Другої світової війни

В результаті заключення в Парижі в 1919 р. Версальського договору, а також заключення в 1922 р. у Вашингтоні серії договорів по Азіатсько-тихоокеанському регіону, в світі була закладена міжнародна система, заснована на новому балансі сил. Не дивлячись на деклароване бажання встановити справедливий світ, країни-переможниці на практиці не прагнули створити істинно демократичні стосунки з переможеними державами. Всі труднощі післявоєнного устрою лягли на переможені народи.

На практиці не було реалізовано основне завдання, що переслідувалося при створенні Ліги Націй, – відмова від війни при вирішенні міжнародних суперечок [20, c.134]. Політична ізольованість привела до зближення СРСР і Німеччини, між якими в 1922 р. був підписаний Раппальський договір про співпрацю. Процес зближення двох країн зіграв чималу роль в подальших діях США і Англії, які надалі стали відкрито підтримувати Німеччину. У 1923 р. міністром закордонних справ Англії О. Чемберленом був розроблений новий документ, що передбачав нове відношення до Німеччини з урахуванням того, що вона зможе зіграти роль в боротьбі проти СРСР, який рано чи пізно атакує Європу. Прибічники цієї політики прагнули залучити Німеччину як активного учасника міжнародних відносин, дати їй свободу дій, ввести в постійні члени Ліги Націй і зняти всі обмеження у військовій сфері.

У цій області позиції Англії і США входили в конфлікт з інтересами Франції, яка прагнула до повного ослабіння Німеччини [30, c.169]. У зв'язку з цими протиріччями між відношення між трьома країнами похолодали. Версальська система забезпечувала Франції лідируючу позицію в Європі, що поза сумнівом входило в протиріччя з бажанням союзників по Антанті і останні також прагнули надалі використовувати Німеччину також як противагу Франції. В результаті до 1932 р. Німеччина отримала від Англії і США 32 млрд. золотих марок у вигляді економічної допомоги.

Локарнська конференція, проведена в 1925 р. і націлена на зміцнення Версальської системи, ознаменувала початок військово-політичної реабілітації Німеччини і ослаблення позицій Франції в міжнародному масштабі. В результаті конференції Німеччина стала повноправним членом Ліги Націй.

З початку 30-х років в світі стала робитися жорсткою політична ситуація. У ці роки світ став котитися до другої світової війни. Женевська конференція з роззброєння, яка пройшла в 1932 р. показала, що провідні країни світу зовсім не збиралися узяти на себе серйозні зобов'язання по роззброєнню. В результаті переважаючих реваншистських настроїв, в 1933 р. в Германії до влади приходить фашистська партія, яка бере курс на відновлення справедливості і вирішення всіх спірних питань за допомогою воєнних дій.

На іншому кінці Євразійського континенту Японія починає проявляти усе більш яскраво виражену агресивність. У Японії був сформульований меморандум Танаки (міністр закордонних справ Японії) – план завоювання світу Японією, і першим кроком на шляху до японської гегемонії в світі бувальщини захват Манчжурії і Монголії. У 1931 р. після серії провокацій Японія вводить 10-тисячний корпус до Китаю і окуповує частину Манчжурії. Даний акт характеризується як перший замах на Версальсько-вашингтонську систему міжнародного права.

У 1933 р. в Манчжурії оголошується маріонеткова держава під Японським протекторатом. Протест з боку Ліги Націй привів до того, що Японія вийшла із складу організації і відмовилася підкорятися її резолюціям [36, c.47].

Не дивлячись на явні передумови того, що подібний розвиток подій на міжнародній арені приведуть до широкомасштабних військових дій, Англія і США не припиняють проводити свою політику заспокоєння Німеччини і її союзників сподіваючись на те, що вони зіграють велику роль в боротьбі проти комунізму. Саме з цих причин ці країни не реагують на перші агресивні кроки Німеччини, що полягали у введенні загального призову в 1935 р. і окупацію Рейнської демілітаризованої зони в 1936 р.

Деякі історики вважають, що окупація Рейнської зони була першою битвою Другої світової війни, в якій Німеччина отримала впевнену перемогу. Саме бездіяльність союзників додала Гітлеру впевненості в безкарності своїх дій. В результаті в березні 1938 р. Німеччина здійснює аншлюс (приєднання) Австрії.

У другій половині 30-х років формується союз між Німеччиною, Італією