Висновки

Основною метою магістерської роботи було вироблення теоретичних висновків щодо правових аспектів інституту застереження, окреслення найсуттєвіших проблемних питань, які виникають у площині укладання міжнародних договорів.

Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні завдання:

Ш розкриті основні віхи розвитку інституту застережень до договорів;

Ш охарактеризовано Положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., щодо застосування застережень;

Ш дана характеристика Інституту застережень до міжнародних договорів у сучасній міжнародній практиці.

Внаслідок системного аналізу даної проблематики, ми можемо зробити наступні висновки, а самн:

1. В 1945 р. незадовго до завершення Другої світової війни союзними країнами була офіційно скасована Ліга Націй, що не зуміла виправдати надії світової спільноти, і її місце зайняла Організація Об'єднаних Націй, на яку із самого початку покладалися великі надії у зв'язку із забезпеченням міжнародної безпеки, світу і процвітання на всій Землі.

2. Сучасне міжнародне право, що склалося і розвивається після Другої світової війни, істотно відрізняється від міжнародного права попереднього періоду. Воно, зокрема, передбачає певну систему підтримки міжнародного світу зусиллями міжнародного співтовариства держав, систему колективної міжнародної безпеки. В основі цієї системи лежить заборона використання озброєної сили у відносинах між державами і її вживання лише в загальних інтересах всіх держав і народів за рішенням Організації Об'єднаних Націй в особі її Ради Безпеки в цілях підтримки або відновлення міжнародного миру.

3. На сьогодні в Україні ні на практичному, ні на законодавчому рівні не проведено загальної систематизації захисних застережень. Але юристи-господарники всі існуючі у світовій комерційній практиці застереження систематизували за певними змістовними ознаками: за умовою договору, можливість модифікації якої вони передбачають - застереження, що стосуються ціни: валютно-цінові, мультивалютні, товарно-цінові, валютно-товарні (адаптаційно-цінові застереження), а також застереження про більш вигідну купівлю та більш вигідний продаж; застереження, що стосуються відповідальності: про форс-мажор (або обставини непереборної сили), про ускладнюючі обставини, а також про спеціальні ризики; застереження, що стосуються кількості та якості товару (тобто застереження про можливість відступу від зазначеної в договорі кількості або якості товару); за сферою застосування застереження розподіляються на два різновиди - загальні захисні застереження та спеціальні захисні застереження; за формою викладення застереження поділяють на два різновиди - застереження із простою формою викладення, які містять у своїй структурі лише гіпотезу та диспозицію, а санкція взагалі відсутня та застереження з ускладненою формою (тобто які крім гіпотези та диспозиції мають власні санкції); за характером спрямованості на захист комерційних інтересів сторін - однозахисні застереження, які спрямовані на захист комерційних інтересів лише однієї сторони в договорі та двозахисні застереження передбачають захист комерційних інтересів обох сторін договору.

4. Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) було укладено в 1980 році. Мета Конвенції – зменшити можливі спори, непорозуміння і труднощі, викликані розбіжностями у правових системах. Наприклад, якщо сторони в переговорах не можуть вирішити, яке право буде застосоване до їхньої угоди, вони можуть використовувати Віденську конвенцію. У процесі укладення договорів велике значення мають застереження, які формулюються при підписанні, ратифікації, офіційному підтвердженні, прийнятті або затвердженні договору або ж приєднанні до нього. Відповідно до ст. 19 Конвенції, застереження не робляться у випадку, коли вони прямо заборонені договором, або коли вони чітко виражені договором і в їх число не входить дане застереження, або коли застереження не сумісне з об’єктом і метою договору. Ці застереження можуть бути прийнятими або проти них можуть бути відповідні застереження. Прийняття застереження або заперечення проти нього має бути зроблене в письмовій формі і доведене до відома відповідних держав або міжнародних організацій.

5. Міжнародний Суд перетворився є одним із важливих центрів дослідження і тлумачення сучасного міжнародного права. Сформульовані ним конценпції, внаслідок особливого порядку комплектування цього міжнародного органу, його високого статусу, юридичної природи ухвал, що виносяться ним, і консультативних висновків надають серйозну дію на доктрину міжнародного права і істотно впливають як на процес універсалізації, так і кодифікування міжнародного права.

6. Міжнародний Суд відіграє одну з ключових ролей в забезпеченні ефективності міжнародно-правових норм і виступає гарантом недоторканості інтересів держав, захист яких забезпечений згідно з основоположними принципами міжнародного права.

7. У своєму рішенні, прийнятому в травні 1980 року, суд постановив, що Іран зобов'язаний звільнити заручників, повернути посольські приміщення Сполученим Штатам і виплатити відшкодування. Суд не встановив суму цього відшкодування, оскільки згодом в 1981 році сторони уклали Алжирські угоди, відповідно до яких американські заручники були нарешті звільнені.

8. Згідно зі ст. 7 Типового Закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж від 21 червня 1985 р. (далі – Типовий Закон) арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражне застереження, що є частиною договору, має трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Принцип автономності (самостійності) арбітражної угоди закріплено в ст. Типового Закону та визнано у більшості країн світу (виключенням є Турція та деякі арабські країни). Згідно з цим принципом питання про дійсність арбітражного застереження вирішується окремо і незалежно від факту дійсності або