Відповідне значення має питання щодо способів виявлення згоди на обов’язковість договорів. Якщо вести мову про державу, то такими способами є підписання договору, обмін документами, які лежать в основі договору, ратифікація договору, його прийняття, затвердження, приєднання до нього або інші способи, щодо яких є домовленість. Стосовно згоди міжнародних організацій щодо обов’язковості для неї договору, то вона може бути виражена підписанням договору, обміном документами, актом офіційного підтвердження, прийняттям договору, його затвердженням, приєднанням до нього або іншим способом, про який є домовленість.

У процесі укладення договорів велике значення мають застереження, які формулюються при підписанні, ратифікації, офіційному підтвердженні, прийнятті або затвердженні договору або ж приєднанні до нього.

Відповідно до ст. 19 Конвенції, застереження не робляться у випадку, коли вони прямо заборонені договором, або коли вони чітко виражені договором і в їх число не входить дане застереження, або коли застереження не сумісне з об’єктом і метою договору. Ці застереження можуть бути прийнятими або проти них можуть бути відповідні застереження. Прийняття застереження або заперечення проти нього має бути зроблене в письмовій формі і доведене до відома відповідних держав або міжнародних організацій.

Договір набуває чинності в порядку і згідно з датою, які передбачені безпосередньо у самому договорі або узгоджені між учасниками договору.

За відсутності такого положення або домовленості договір набуває чинності, як тільки буде виражена згода всіх держав і організацій, що брали участь у переговорах.

Кожен чинний міжнародний договір є обов’язковим для його учасників і повинен ними добросовісно виконуватись. Держава як учасник договору не може посилатись на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання цього договору. Це саме стосується і міжнародної організації, яка так само не може посилатися на правила даної організації для виправдання невиконання цього договору (ст. 26 - 27).

Загальним правилом є те, що договір не створює зобов’язань або прав у третій державі або третій організації без їх на це згоди. Така згода має бути висловлена у письмовій формі, і це повинно випливати із правил відповідної організації.

Договір може бути змінений за загальною згодою його учасників. Це є загальним правилом міжнародної організації. Договори можуть бути недійсними (нечинними), коли вони були укладені внаслідок помилки, обдурювання, підкупу представника держави або міжнародної організації, їх примусу, погрози силою або шляхом її застосування. Договір також є не чинним, якщо на момент укладення його він суперечить нормі загального міжнародного права. (ст. 48 - 53).

Конвенція передбачає умови припинення договору або призупинення його дії (ст. 54 - 64). Так, припинятися договір може за згодою його учасників або відповідно до положень договору, а також у зв’язку з денонсацією або виходом із договору.

Договір може також бути призупинений за згодою лише окремих його учасників, але за умови, коли це передбачено або не забороняється договором, коли це не впливає на користування іншими учасниками своїми правами, що закріплені у даному договорі, або на виконання ними своїх обов’язків. Він може бути також призупинений, коли це буде несумісним з об’єктом і цілями договору. Припинення договору або призупинення його дії може бути на основі укладення наступного договору, або внаслідок його порушень (ст. 59 - 60).

Крім того, підставою для припинення договору або виходу з нього є неможливість його виконання, якщо ця неможливість є наслідком безповоротного зникнення або знищення об’єкта, який необхідний для виконання договору. Якщо така неможливість є лише тимчасовою, то на неї можна посилатися як на підставу лише для призупинення дії договору.

Насліди невиконання договору.

Віденська конвенція передбачає: якщо продавець не виконав або неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором, у розпорядженні покупця є три засоби правового захисту:

1) право вимагати виконання договору;

2) право вимагати розірвання договору;

3) право вимагати відшкодування збитків.

Якщо договір за вимогою покупця було розірвано, зрозуміло, покупець вже не може вимагати його виконання. Розірвання договору звільняє обидві сторони від їхніх зобов'язань за договором при збереженні права відшкодування збитків. Сторона, що виконала договір повністю або частково, може вимагати від іншої сторони повернення всього, що було нею поставлено або сплачено за договором. Якщо обидві сторони зобов'язані здійснити повернення отриманого, вони повинні зробити це одночасно. Здійснення покупцем свого права на інші засоби правового захисту не позбавляє його права вимагати відшкодування збитків.Сторони можуть домовитися і про інші засоби забезпечення виконання договору, наприклад про неустойку, тобто сплату визначеної суми. При цьому сторони можуть домовитися про те, що збиток відшкодується тільки в частині, не покритій неустойкою, а можуть домовитися і про те, що збиток відшкодується в повному обсязі незалежно від неустойки.

Неможливість виконання договору.

Віденська конвенція передбачає, що сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що [18, c.185]:

Ю невиконання було спричинено перешкодою поза її контролем,

Ю від неї не можна було "розумно" очікувати усунення цієї перешкоди до уваги при укладанні договору,

Ю не можна було "розумно" чекати, що вона уникне або подолає цю перешкоду або наслідки цієї перешкоди. Якщо невиконання стороною свого зобов'язання викликане невиконанням третьою особою, притягнутою нею для виконання усього або частини договору