Безумовно, залежність України від Російської імперії, авторитарний політичний устрій, адміністративно-бюрократична система управління, тривале збереження кріпосного права не могли не позначитися негативно на характері і масштабах, а також формах соціальної сфери цього періоду в Україні.

1.2 Роль державних фінансів України у розвитку соціальної сфери

Державні фінанси відображають суспільну централізацію доходів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП, тому всі суб`єкти розподільних відносин заінтересовані в її оптимальності. Оптимальність означає, що рівень централізації повинен як забезпечувати державу достатніми коштами, так і не підривати фінансової бази суб`єктів господарювання [8, 164].

Сфера державних фінансів вимагає встановлення збалансованості інтересів усіх суб`єктів фінансових відносин.

Державні фінанси включають [9, 51]:

- централізовані ланки: - децентралізовані ланки:

- бюджет; - фінанси суб`єктів

- фонди цільового господарювання у державному

призначення; секторі.

- державний кредит.

Фінансові відносини у сфері централізованих державних фінансів мають фондовий характер і поділяються на:

· мобілізацію коштів державою (здійснюється за допомогою податків, платежів, відрахувань, внесків, зборів, які надходять до бюджету, та фондів цільового призначення);

· виділення коштів здійснюється у формі інвестицій, дотацій, субсидій, кредитів, кошторисного фінансування, державних пенсій і допомог, відшкодування витрат.

Бюджет держави – основний фонд грошових коштів і визначальна ланка державних фінансів для забезпечення виконання державою своїх функцій. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, яка спрямовує в заданому напрямі розвиток суспільства [22, 46].

Основна мета бюджетної політики на 2006 рік визначена як фінансове забезпечення реалізації стратегічних цілей держави, підвищення рівня державних соціальних стандартів та зниження рівня бідності в країні.

Урядом першочергово декларується соціальна спрямованість бюджету майбутнього року, тому саме на ній зупинимось.

Одразу ж привертає увагу неконкретність, невизначеність, розпливчастість, можливість двозначного трактування проголошених Кабінетом Міністрів заходів для досягнення визначеної мети.

Передбачається “збільшити видатки соціальної спрямованості державного та місцевих бюджетів як інструменту досягнення соціальних та економічних цілей. Бюджет на 2006 рік повинен сприяти зниженню рівня бідності та підвищенню якості життя населення” (пункт 6). Що мається на увазі під “видатками соціальної спрямованості”, не зовсім зрозуміло. Якщо йдеться про підвищення пенсій – питання номер один поточної політики уряду, – то це не повноваження Державного бюджету. Якщо передбачається підвищити розміри мізерних соціальних виплат тим, хто їх потребує, слід конкретно їх визначити, а не обмежуватись загальною декларацією. Якщо ж мається на увазі збільшення бюджетних видатків на надання пільг та субсидій населенню на оплату комунальних послуг тощо, то хотілося би, щоб уряд більш конкретно визначив свою політику в цьому напрямі. Пільгами та субсидіями не вирішуються питання підвищення якості життя населення – з їх допомогою лише підтримується мінімальний життєвий рівень громадян. І формується, до речі, їхня споживацька психологія.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році” розміщена цікава Таблиця – “Структура доходів населення”. Частка соціальних допомог та інших одержаних населенням поточних трансфертів у його загальних доходах збільшилася з 26,5% у 1999 році до 38,6% у 2003-му. Хіба можна визнати нормальним, коли майже 40% доходів населення отримує у вигляді допомог і трансфертів? Така соціальна політика стимулює утриманців, а не економічно активних громадян. Вона лише дає надмірні важелі впливу чиновникам і підтримує їхню корумпованість, стимулює погоню за дармовими доходами більш інформованих, ближчих до закону чиновників і громадян, врешті-решт загострює суспільні протиріччя. Це шлях у глухий кут, а не до “досягнення соціальних і економічних цілей”. Пільги та субсидії у такому розмірі – це біда Державного бюджету, а не його стовповий шлях. Уряд повинен тримати перспективу на скорочення кількості таких пільг та субсидій з одночасним забезпеченням достойного рівня їх надання тим, хто дійсно потребує цього. А це вже зовсім інша і конкретна політика, про яку в Основних напрямах, на жаль, не говориться.

Далі, передбачається “забезпечити поступове наближення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсій, соціальних виплат та допомоги до рівня прожиткового мінімуму, при цьому темпи зростання мінімальної заробітної плати мають перевищувати темпи зростання інших мінімальних соціальних виплат та доплат, передусім видатки на фінансування компенсаційних виплат, допомоги ветеранам війни, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сім’ям з дітьми та іншим категоріям малозабезпечених та соціально незахищених громадян передбачати у розмірах, що забезпечують підвищення розмірів таких виплат та допомоги”. З одного боку, “темпи зростання мінімальної зарплати мають перевищувати темпи зростання інших мінімальних соціальних виплат та доплат”, з іншого, темпи зростання соціальних виплат та доплат “передбачати у розмірах, що забезпечують підвищення розмірів таких виплат та допомог”. Зрозумій, хто може. Уряд не хоче визначати ніяких конкретних орієнтирів соціальної політики і однозначно хоче залишитись з розв’язаними руками при визначенні величин соціальних нормативів у майбутньому [27, 25].

Проголошується “підвищення рівня соціальної підтримки малозабезпечених і соціально незахищених громадян шляхом запровадження пріоритетності політики зростання доходів, у першу чергу працюючого населення, в тому числі через механізм забезпечення зростання рівня зайнятості працездатного населення”. Не можна не погодитись з необхідністю суттєвого зростання доходів працюючих. Проте знову ж таки об’єднуються в одне ціле категорії громадян – соціальних утриманців, з одного боку, працюючих і працездатних незайнятих – з іншого. Соціальна політика уряду стосовно цих категорій має бути прямо протилежною: одним створювати умови для роботи