1. Мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів.

2. Надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів.

3. Здійснення розрахунків між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визна-чальною економічною ознакою банку - як центрального, так і комерційного.

Банківська система України сформувалася у 1991 р. і складаєть-ся з двох рівнів. Така побудова пов'язана з різними особливостями, насамперед, - наглядом держави та перевагою роботи у грошовій сфері. Використовуючи передовий світовий і вітчизняний досвід, банківські установи можна умовно поділити на такі види (рис.3.1).

Рисунок 3.1. Структура банківської системи

Банківська система України за роки свого існування переконливо показала, що вона є локомотивом ринкових перетворень в Україні. стратегічною метою державної політики у банківській сфері України є створення необхідних умов для розвитку ринку банківських послуг і умов ,що сприятимуть збереженню та зміцненню ринкових засад діяльності банків.

Процеси, які відбуваються в банківській системі настільки швидкоплинні, що сьогодні ця тема потребує постійного ретельного вивчення.

На початку 90-х років XX ст. в економіці України стався перелом історичної ваги. Здобуття Україною державної незалежності, зміна політичного устрою, демократизація суспільства відкрили простір для формування засад загально-для визнаної у світовій практиці ринкової економіки.

Численні проблеми вітчизняної економіки – передусім, тривалий спад виробництва, інфляція та гіперінфляція – перешкоджали виконанню найголовнішого завдання комерційних банків - створенню потужної, стабільної ресурсної бази, яка є головною передумовою кредитування реального сектора економіки.

У 2000 р., вперше за роки незалежності, було зупинено спад внутрішнього валового продукту, промислового і сільськогосподарського виробництва, і навіть досягнуто показників економічного зростання. Відповідні завдання постали і перед банківською системою країни: їй належало визначити стратегічні цілі подальшого розвитку, розробити і впровадити нозі механізми та інструменти банківської діяльності, спроможні забезпечити фінансові потреби економічного зростання. На сьогоднішній день у банківській системі України спостерігається процес концентрації банківського капіталу шляхом поглинання малих нестабільних банків великими або виділення збиткових філій із великих, нестабільних банків, хоча реальною концентрацією капіталу цей процес назвати не можна. Така реорганізація призводить до «вимивання» регіональних банків, які перетворюються на філії великих банків. Реальним, економічно виправданим і соціально стабільним було б створення банківських об'єднань, корпорацій банків та фінансових холдингових груп, що й передбачено новим Законом України «Про банки і банківську діяльність» .

На початку свого становлення вітчизняна банківська система отримувала інфляційні прибутки, обслуговуючи поточні потреби комерційних структур та зосереджуючи головну увагу на швидкоокупних операціях торгово-посередницького характеру, короткострокових валютних тощо. З часом, з певною економічної сфери, дохідність банківських операцій відчутно вменшилась, змушуючи постійно переорієнтовувати банківську діяльність на традиційні в усьому світі шляхи отримання банками доходів ~ кредитування реального сектора та довготривалі інвестиційні операції. Це дає змогу прискорити необхідну реструктуризацію виробництва, підвищити економічний потенціал підприємницького сектора, що в перспективі матиме важливий макроекономічний ефект, який виявлятиметься у пожвавленні ділової активності, зростанні обсягу ВВП, покращенні економічної кон'юнктури. Зважаючи на тісний зв'язок банківських та промислових секторів, усе це сприятиме зростанню фінансового потенціалу комерційних банків, розширенню їх можливостей щодо вигідного маневрування ресурсами, а отже, стійкості в умовах ринкової конкуренції. Активізація участі іноземного капіталу у вітчизняному банківському секторі, істотне зниження рівня маржі та рентабельності, а також поступове пожвавлення діяльності на «традиційних» банківських ринках небанківських кредитних установ - фінансових, страхових компаній, кредитних спілок, інвестиційних фондів - свідчить про посилення банківської конкуренції в Україні. Щоб її витримати, банки повинні вийти на принципово новий рівень надання банківських послуг, розширювати їх асортимент, підвищувати якість, удосконалювати форму обслуговування. Лише так можна забезпечити високий рівень конкурентоспроможності.

Стратегічною метою державної політики у банківській сфері на сучасному етапі є забезпечення системної стабільності й створення необхідних умов для розвитку ринку банківських послуг на основі здорової конкуренції. Банківська діяльність у конкурентних умовах повинна здійснюватись на єдиних принципах, що встановлені для кредитних організацій, базуватись винятково на комерційних інтересах і відповідати вимогам нормативно-правового характеру. Державна політика стосовно банківського сектора має сприяти збереженню та зміцненню ринкових засад діяльності комерційних банків, використовувати переважно непрямі методи впливу на процеси, що відбуваються у банківській системі.

Водночас існує чимало проблем, що стримують розвиток банківської системи недостатній рівень коштів банків, який становить усього близько 3% валового внутрішнього продукту, що унеможливлює конкурентоспроможність українських банків на Міжнародному ринку; розпорошення банківського капіталу; низька якість активів; відсутність достатніх обсягів резервів на покриття банківських позик, обмеженість довгострокових кредитних ресурсів; повільне формування страхових фондів, вкладів населення; значні витрати на утримання персоналу; низький рівень банківського менеджменту; недотримання окремими банками нормативів діяльності встановлених НБУ тощо.

Сьогодення передбачає фінансове забезпечення економічного зростання на ринку. Бракує капіталу, який би цілком забезпечував виробництво тим більше його зростання, причому цей капітал є позичковим. Стабільне економічне зростання - це основа вирішення нагальних суспільних проблем. Роль банківської системи - задовольнити попит економіки у грошах, які повинні найефективніше діяти саме в тих галузях, котрі забезпечать економічне зростання та стабільність.

Розвиток економіки тепер потребує все більшого розширення банківських можливостей щодо конкретної економіки. Є два основні фактори економічного зростання: інвестиційний, де працюють «довгі» гроші - середньострокові та довгострокові кредити, розвиток малого та середнього бізнесу, де гроші не такі великі і не такого тривалого періоду. Банки повинні оцінити свої можливості й вирішити, за рахунок яких чинників і як будувати свою роботу, щоб забезпечити обидва напрямки економічного зростання.

Для інвестицій потрібні «довгі» гроші. Знайти ці кошти можна,