Наявність капіталу передбачає володіння активами та забезпеченням кредиту. Одним з показників фінансового стану підприємства служить вартість майна позичальника.

Стан кон’юнктури – це економічне середовище, в рамках якого в період користування банківською позикою функціонують підприємства та окремі позичальники.

Хоча при вирішенні питання про видачу кредиту мають значення всі вказані фактори, самим важливим з них є забезпечення кредиту, оскільки саме цей фактор в найбільшій мірі спроможний гарантувати своєчасне повернення виданих позик.

Для забезпечення кредиту використовують наступні документи:

- доручення – договір з односторонніми зобов’язаннями, доручальник бере зобов’язання перед кредитором сплатити при необхідності заборгованість по позиці позичальника;

- гарантія – зобов’язання гаранта виплатити за гарантованого певну суму при настанні гарантійного строку.

Якщо в якості забезпечення виступає рухоме майно, то банк дістає на нього право власності, не забираючи в той же час у позичальника можливості подальшого користування ним. Банку вигідно, щоб позичальник експлуатував, наприклад, вантажний автомобіль, отримував доходи, за рахунок яких міг би виплачувати відсотки на кредит.

Застава цінних паперів, товарів та іншого майна («заставне» право) – це речова претензія на чужу нерухомість, земельну ділянку, споруду та претензія на право отримати компенсацію від реалізації заставного майна, якщо боржник не може погасити свої зобов’язання.

Заставні права на нерухомість аналогічні заставному праву, але поширюються вони на земельні ділянки та споруди. У практиці кредитування такий вид забезпечення носить назву іпотека. В результаті оформлення іпотеки власник нерухомості отримує грошові кошти від банку-кредитора. З внесенням іпотеки в реєстр ділянки землі або споруди стають заставою як по всій сумі отримуваного кредиту, так і по відсоткових платежах та інших відносинах між банком та підприємством-позичальником має іпотека з фіксованою максимальною сумою зобов’язань. При неплатоспроможності клієнта банк може повернути наданий кредит, включаючи відсотки та інші витрати по ньому, але не більше суми, зафіксованої в іпотеці. Якщо позичальнику надається кредит з високим ступенем ризику, то він повинен мати повне, стовідсоткове забезпечення.

Аналіз фінансових звітів потенціальних позичальників – це одне з найбільш важливих джерел інформації про кредитоспроможність, які доступні комерційному банку-кредитору. Особливу увагу треба звернути на вивчення попередніх фінансових звітів та на прогнози грошових потоків, які можуть свідчити про очікуваний фінансовий стан, прибутки на потреби позичальника в додатково залучених коштах.

Можна виділити п’ять коефіцієнтів, які мають найкращі прогностичні властивості.

Якщо позичальник має фінансові труднощі, то розмір цього відношення знижується. Даний коефіцієнт більш ефективний ніж інші коефіцієнти ліквідності, які беруться окремо.

Зниження коефіцієнту К2 свідчить про зниження прибутку позичальника по створенню особистої фінансової бази. Таке співвідношення зазвичай невелике у новостворених підприємств та організацій.

Даний коефіцієнт дозволяє проаналізувати прибуток позичальника, абстрагуючись від позичених коштів.

Коефіцієнт К4 характеризує спроможність підприємства керувати своєю заборгованістю та відповідати по нових строкових кредитах. Додатком економічної інформації по даному коефіцієнту може служити показник , який показує можливе банкрутство позичальника ( але лише для підприємств або фірм, акції яких обертаються на ринку цінних паперів).

Даний коефіцієнт характеризує спроможність позичальника генерувати продаж товарів та послуг. Сам по собі цей коефіцієнт погано передбачає банкрутство позичальника, але в сукупності з іншими він по прогностичних властивостях займає друге місце у пропонованій системі коефіцієнтів.

Після розгляду заявки потенційного позичальника, вивчення необхідних початкових документів, аналізу фінансових звітів на предмет кредитоспроможності майбутнього клієнта та отримання переконливих доказів його надійності банк приймає рішення про укладення кредитного договору. Надійність договору тим вища, чим якісніше оброблені та визначені в ньому базисні умови порядку кредитування: строковість, платність, повернення та забезпеченість.

Кредитний договір – це письмова угода між комерційним банком та позичальником, за якого банк зобов’язується надати кредит на обговорену суму в певний строк та за визначену плату. Кредитний договір містить наступні основні розділи:

1. Преамбула. Зазвичай в ній містяться назви сторін, що домовляються, та опис мети кредиту.

2. Обсяги та строк погашення позики. В цьому розділі вказуються: сума кредиту, порядок його отримання, позиковий відсоток, строк кредиту та умови погашення.

Погашення кредиту здійснюється шляхом перерахунку коштів з його рахунку по вкладу, переказами через підприємства зв’язку або готівкою.

В окремих випадках при виникненні у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини банк може надати відстрочку погашення позики на строк від шести місяців під вищий відсоток, що передбачається додатковим узгодженням до кредитного договору

3. Звіт та гарантії. В цьому пункті договору підприємство-позичальник характеризує стан своїх справ та ручається за те, що фінансові звіти, покладені в основу отримання кредиту, відповідають дійсності та точно відображають становище позичальника.

4. Умови кредиту. Даний пункт містить юридичний характер, так як виходить з умов, визначених конкретним юридичним договором.

5. Опис забезпечення. Якщо позика надається під певний вид забезпечення, то даний пункт кредитного договору містить ретельний опис застави та вказує порядок операцій з ним.

6. Зобов’язання