Зобов’язуючі умови накладають певні зобов’язання на керівництво підприємства-позичальника.

Заборонні умови – умови, для виконання яких позичальник зобов’язується не приймати певних дій протягом всього строку користування позикою без попереднього узгодження з банком кредитором. Мета даних умов не допустити розточення капіталу та фінансового послаблення позичальника, які заважають йому погасити отриману позику.

Умови обмеження – умови, відповідно до яких банк дозволяє позичальнику дії, однак у певних межах.

Завдання обмежень – заохотити (якщо не примусити) позичальника у меншій мірі покладатися на позичені кошти, а збільшувати свій капітал.

Умови, які стосуються невиконання зобов’язань – умови, якими обговорюються дії позичальника , що можуть привести до порушення кредитного договору. Найбільш серйозним потенційним порушенням договірних зобов’язань є невиконання умов про сплату банку-кредитору основної частини боргу або позикового відсотка до вказаного строку. Порушення договірних обов’язків також можуть виникнути і через включення позичальником неточних даних у фінансових звітах або неспроможності виконувати будь-які з умов кредитного договору.

в) факторингові операції

Факторинг — це операція, яка поєднує у собі низку посередницько-комісійних послуг з кредитуванням оборотного капіталу суб'єкта господарювання. Основою факторингу є перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. Фактично банк (факторингова компанія) купує рахунки-фактури постачальника за відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги. Факторингова послуга оформляється укладенням між банком і клієнтом спеціального договору. У зобов'язання банку включаються, як правило, не тільки стягнення боргів, але і функції по обслуговуванню боргу: аналіз кредитної здатності боржників , інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати і ін.

Факторингові операції, крім купівлі права на вимогу боргу, включають:—

кредитування у вигляді попередньої оплати боргових вимог;—

ведення бухгалтерського обліку постачальника, зокрема реалізації продукції (роботи, послуг);—

інкасування дебіторської заборгованості постачальника;—

страхування постачальника від кредитного ризику.

Учасниками факторингової операції можуть бути:—

посередник (фактор), тобто комерційний банк або факторингова компанія;—

постачальник товарів (робіт, послуг);—

покупець.

Відносини між суб'єктами факторингу регулюються договором, який укладається у письмовій формі між фактором і постачальником. У ньому дається перелік істотних умов, до яких, зокрема, належать ті, що захищають інтереси сторін — взаємні зобов'язання і відповідальність сторін, розмір кредиту і плати за факторингове обслуговування, вид факторингу. Оскільки факторингові операції мають ризикований характер, то перед укладенням договору фактор ґрунтовно вивчає фінансово-господарську діяльність клієнта-постачальника. Оцінка фінансового стану підприємства впливає на прийняття фактором позитивного рішення про укладення факторингової угоди та її зміст.

Факторингові операції можна класифікувати за багатьма ознаками. За сектором ринку, де здійснюються факторингові операції, розрізняють внутрішній та зовнішній (міжнародний) факторинг. Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, покупець і фактор перебувають під юрисдикцією однієї країни. При зовнішньому факторингу суб'єкти факторингової угоди перебувають під юрисдикцією різних країн.

Залежно від того, чи повідомляються дебітори клієнта про перевідступлення ним прав вимоги боргу, факторинг може бути конвенційним (відкритим) та конфіденційним (закритим). При відкритому факторингу дебіторам клієнта повідомляється про укладення договору факторингу і пропонується здійснювати платежі безпосередньо фактору. Закритий факторинг не передбачає повідомлення дебіторів, ніхто з них не знає про перевідступлення постачальником прав вимоги боргу, і тому кошти переказуються постачальнику, який розраховується з фактором самостійно.

Залежно від характеру взаємовідносин між фактором і постачальником, що складаються у разі відмови покупця від оплати боргових вимог, розрізняють факторинг з правом регресу та факторинг без права регресу. У першому випадку постачальник несе ризики за борговими вимогами, які придбав у нього фактор. Мова йде про те, що факторинг з правом регресу дозволяє фактору повернути постачальникові неоплачені покупцем боргові вимоги і вимагати від нього повернення грошових коштів фактору. Факторинг без права регресу означає, що фактор бере на себе ризик щодо одержання грошових коштів від покупців.

За набором послуг, що включає факторинг, він може бути з повним набором послуг та з частковим набором послуг. Повне факторингове обслуговування передбачає надання постачальнику, крім суто факторингових послуг, також низки інших: аудиторських, юридичних, управління заборгованістю за наданими кредитами тощо. Факторинг з частковим набором послуг передбачає оплату фактором лише рахунків-фактур постачальника.

Залежно від охоплення факторингом перевідступлення постачальником боргових вимог розрізняють факторинг з пере-відступленням усіх боргів або лише визначеної їх частки. Перевідступлення фактора постачальником боргів усіх своїх дебіторів дає змогу йому уникнути ведення подвійного обліку й управління кредитом за окремими борговими вимогами, що не були перевідступлені.

Залежно від порядку оплати боргових вимог розрізняють:—

факторинг з попередньою оплатою, що передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано фактору. Фактично фактор здійснює кредитування постачальника;—

факторинг без попередньої оплати означає, що фактор зобов'язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи на визначену, зафіксовану у договорі дату, як правило, в день оплати документів боржниками. Оскільки зафіксований у договорі строк — це середня величина, то цілком нормально, що окремі покупці здійснять платіж раніше обумовленого терміну, а інші — пізніше. Перевага для постачальника полягає в тому, що він знає точну дату одержання коштів і тому може відповідно планувати свою діяльність.

За здійснення факторингових операцій фактор стягує з постачальника відповідну плату. Розмір плати, зокрема, залежить від виду факторингу, кредитоспроможності постачальника, розміру процентної ставки за кредит, рівня ризиків, які несе фактор, а також від строку перебування ресурсів фактора в розрахунках з покупцем. Плата за факторингове обслуговування включає:—

комісію за послуги у розмірі визначеного договором процента від загальної суми придбаних фактором боргових вимог;—

процент за кредит, наданий фактором постачальнику.

Факторингові