Приведені нижче формули слід використовувати, коли до оплати векселя залишається короткий (не більш три місяці) термін. При довгих термінах, або термінах від одного до трьох місяців у разі високих процентних ставок, рекомендується робити поправку на складний відсоток. Передбачається, що терміни, що залишаються до повернення кредиту банку і до оплати векселів приблизно рівні.

У разі використовування вже наявного векселя (зокрема банківського) розрахунок ціни продукції, що поставляється під нього, рекомендується виробляти по формулі :

Ц = У / ( 1 + З * Пп / 100 * 360 ),

де Ц - сумарна ціна продукції ( включаючи ПДВ ), в рублях ;

З - термін оплати векселя в днях ;

У - валюта (номінал) векселя в гривнях ;

Пп - процентна ставка постачальника за кредит, у відсотках ;

дисконт Д = У - Ц, в гривнях.

Виходячи з одержаної ціни визначити кількість продукції в натуральних показниках. Далі, з тим щоб не показувати дисконту, використовувати в договорі підвищену на Д ціну в розмірі В.

У разі виписування короткострокового векселя під продукцію, що поставляється, з ціною Ц розрахунок дисконту рекомендується виробляти по формулі:

Д= Ц * Пп * Со / 100 * 360 ,

де валюта векселя буде В = Д + Ц.

Потім в тому ж порядку застосувати підвищену відпускну ціну.

Процентна ставка Пп при видачі буде проставлена безпосередньо у векселі у вигляді процентної обмовки замість використовування дисконту. Тоді при розрахунках слід враховувати, що дохід векселедержателя у вигляді відсотків, вказаних у векселі, обкладається по пільговій ставці (15 %- для підприємств, 18 % для банків), у вигляді дисконту по загальній ставці.

Нагадаємо, що дані формули має значення застосовувати, коли гарантія отримання грошей по даному векселю не викликає сумнівів. На сьогоднішній день до таких векселів можна, подаруй віднести лише векселі банків, або авалірованниє банками або Мінфіном. По всіх інших векселях краще орієнтуватися на ринкове котирування, а також обов'язково виробити попередні переговори з особами готовими прийняти даний вексель і з'ясувати їх умови (можливий дисконт, термін і порядок оплати, або терміни і ціни відвантажуваної продукції ) [23, с.345].

2.4 Модель виплати дивідендів за залишковим принципом на іноземних підприємствах

Оптимальна частка дивідендів – це функція чотирьох чинників [4, с. 460]: 1) віддання інвесторами дивідендів в порівнянні з приростом капіталу, перевагу 2) інвестиційні можливості фірми, 3) цільова структура капіталу фірми, 4) доступність і ціна зовнішнього капіталу.

Останні три чинники об'єднуються в так звану модель виплати дивідендів за залишковим принципом (residual dividend model), згідно з якою будь-яка фірма, визначаючи свою цільову частку дивідендів в прибутку, проробляє наступні чотири операції:

1) визначає оптимальний бюджет капіталовкладень;

2) визначає суму акціонерного капіталу, необхідного для фінансування цього бюджету при цільовій структурі капіталу;

3) здійснює максимально можливе фінансування бюджету капіталовкладень шляхом реінвестування прибутку;

4) виплачує дивіденди тільки в тому випадку, якщо отриманий прибуток більше, ніж сума, необхідна для забезпечення оптимального бюджету капіталовкладень. Залишковий принцип означає, що дивіденди виплачуються в останню чергу.

Ціна нерозподіленого прибутку являє собою альтернативні витрати, що ві-до-бражають прибутковість, доступну інвесторам-акціонерам. Якщо акціонери фір-ми можуть купити інші акції з тим же рівнем ризику і отримати 12%-ну загаль-ну прибутковість (сума дивідендної і капіталізованої прибутковості), то ці 12% є ціною нерозподіленого прибутку фірми. Ціна нового акціонерного капіталу, отриманого за рахунок емісії звичайних акцій, вище через витрати по випуску ак-цій, включаючи витрати на підписку і деяке зниження ціни під тиском «негативних сигналів», які інвестори можуть отримати з оголошення про випуск акцій. Крім того, більшість фірм мають цільову структуру джерел коштів, яка передбачає певну частку позикового капіталу, тому нове фінансування також складається частково з позикового і частково з власного капіталу. Поки фірма при фінансуванні проектів дотримується оптимальної структури джерел (при умові, що в ролі джерела власних коштів виступає нерозподілений прибуток), гранична ціна кожного нового долара її капіталу буде мінімальною. Залучений за рахунок внутрішніх резервів власний капітал дозволяє профінансувати певну суму нових інвестицій, але при виході за межі цієї суми фірма повинна вдатися до випуску звичайних акцій, що більш дорого коштують. У той момент, коли виникає необхідність випуску нових акцій, ціна власного капіталу і відповідно середньозважена ціна капіталу (WACC) збільшуються.

Ці концепції проілюстровані на рис. 2.2 за даними компанії «Dallas Oil» (DOC). Компанія має WACC, рівну 10%, доти, поки її власний капітал формується за рахунок реінвестування прибутку, але гранична ціна капіталу (МСС) починає збільшуватися в точці, коли повинні бути випущені нові акції. DOC має 60 млн. дол. прибутку і оптимальну частку позикового капіталу – 40%. При умові, що DOC не виплачує ніяких дивідендів, вона може зробити сумарні капіталовкладення (зверх заміни активів, що фінансується з амортизаційних відрахувань) в 100 млн. дол.: 60 млн. дол. за рахунок нерозподіленого прибутку і 40 млн. дол. за рахунок нового позикового капіталу, забезпеченого нерозподі-леним прибутком при ціні капіталу 10%. Таким чином, її WACC потенційно постійна – 10% – при капіталі до 100 млн. дол. При об'ємі необхідних коштів в розмірі більше 100 млн. дол. WACC збільшується, оскільки фірма починає використати більш дороге джерело – реінвестує нові звичайні акції.

Рис. 2.2 Графік граничної ціни капіталу «Dallas Oil»

І – реінвестований прибуток – 60 дол., новий позиковий капітал – 40 дол., всього – 100 дол.; II – новий акціонерний капітал – 60 дол., новий позиковий капітал –