У 1984 р. «Chevron» придбала фірму «Gulf Oil»; для фінансування цього придбання вона залучила позиковий капітал на загальну суму понад 10 млрд. дол. Відразу ж після злиття прибуток фірми поменшав в зв'язку з необхідністю виплати процентів по позиках і покриттям певних витрат, пов'язаних зі злиттям. Далі менеджери «Chevron» вирішили погасити нові борги настільки швидко, наскільки це було можливо. Все це примусило компанію зберегти дивіденди на постійному рівні з 1982 по 1987 р. У 1988 р. прибуток різко зріс, і відтоді дивіденди неухильно збільшуються.

Частка дивідендів в прибутку досить мінлива – від 26 до 113%. З іншого боку, частка дивідендів в сумі грошового потоку набагато більш стабільна – від 19 до 33%. Далі, коефіцієнт кореляції між дивідендами і сумою грошового потоку становив 0,95, в той час як між дивідендами і прибутком – тільки 0.64. Очевидно, що величина дивідендів в більшій мірі залежить від суми грошового потоку, що відображає здатність фірми виплачувати дивіденди, ніж від поточного прибутку, на величину якої значний вплив надають особливості бухгалтерського обліку і яка не обов'язково відображає здібність до виплати дивідендів.

Протягом 1970-х рр. більшість великих компаній розробляла плани реінвестування дивідендів (Dividend Reinvestment Plans, DRP), в рамках яких акціонери могли автоматично реінвестувати свої дивіденди в акції їх корпорації, що виплачує. Сьогодні біля 1000 компаній пропонують своїм акціонерам DRP, і, хоч число учасників цих планів в різних фірмах вельми різне, в середньому в них беруть участь біля 25% акціонерів. У DRP обох типів акціонери повинні зробити вибір – або і далі отримувати чеки на суму належних ним дивідендів, або ж використати ці суми для покупки додаткової кількості акцій даної корпорації. При плані типу «старі акції», якщо акціонери віддають перевагу реінвестуванню, банк, діючий в ролі опікуна, розпоряджається всією сумою, доступною для реінвестування (за вирахуванням плати за свої послуги), для купівлі акцій корпорації на відкритому ринку і розподілу серед акціонерів, що беруть участь на пропорційній основі. Витрати на купівлю акцій (брокерські витрати) невисокі в зв'язку із значним об'ємом операції, тому ці плани вигідні дрібним акціонерам, які не потребують грошових дивідендів для поточного споживання. DRP типу «нові акції» передбачають використання дивідендів для придбання знову випущених акцій, тобто залучення в фірму нового капіталу. У останні роки AT&Т, «Xerox», «Union Carbide» і багато які інші фірми зуміли залучити значні нові капітали, використовуючи DRP даного типу. З акціонерів не стягуються які-небудь комісійні, а деякі фірми пропонують їм придбавати акції зі знижкою 3-5% від фактичної ринкової ціни. Компанії беруть на себе ці витрати як аналог витрат по випуску акцій, які мали б місце при їх розміщенні через інвестиційні банки і були б вищим.

Розділ 3. Дивідендна ТА ЕМІСІЙНА політика акціонерного товариства

3.1 Дивідендна політика акціонерного товариства

У зв'язку з процесами приватизації та створення нових підприємств в Україні останніми роками набуває поширення такий тип господарської структури, як акціонерне товариство (AT).

За період приватизації населенням нашої країни було отримано близько 46 млн. приватизаційних майнових сертифікатів. Для продажу через національну мережу центрів сертифікатних аукціонів за ПМС було запропоновано понад 13 тисяч пакетів акцій різних підприємств України загальною вартістю 3 млрд. грн., а також за компенсаційні сертифікати – 7 тисяч пакетів загальною вартістю 1,6 млрд. грн. За весь час було приватизовано 50 тисяч об'єктів малої приватизації та 1300 об'єктів незавершеного будівництва, близько 11 тисяч великих і середніх підприємств були перетворені в акціонерні товариства [9, с.58-63].

Кількість AT, безумовно, зростатиме, бо акціонерна форма власності має багато переваг, наприклад таких, як можливість акумулювати значні кошти шляхом продажу акцій, обмежена відповідальність власників за борги товариства, змога вільно розпоряджатися своєю часткою капіталу, одержання акціонерами прибутку на вкладений капітал (дивідендів).

Існує кілька цілей, яких повинні прагнути досягнути AT. Основні з них такі [9, с 58-63]:

Ю розширення діяльності;

Ю збільшення прибутку;

Ю підвищення доходів акціонерів, поліпшення їх добробуту.

Остання з названих цілей може досягатися шляхом підвищення курсів акцій та збільшення дивідендів, проведення ефективної дивідендної політики.

Дивіденд – це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом AT, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.

Дивідендна політика – це сукупність заходів, які здійснюються AT і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власникам акцій цього AT.

Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам – перший із двох основних шляхів розподілу прибутку AT після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку AT, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.

У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти:

Ю позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери AT прогнозують збільшення прибутку (інформаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпшенні добробуту акціонерів;

Ю негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розширення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.

Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в AT, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й практичні рекомендації