Ш

Ш

Ш

Ш

Стаття 5 Закону визначає, що єдиною валютою ведення бухгалтерського обліку є грошова одиниця України.

Закон передбачає також і необхідність проведення інвентаризації активів і зобов’язань (стаття 10) для забезпечення перевірки достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності, причому саме під час інвентаризації документально підтверджуються наявність, стан і оцінка активів і зобов’язань підприємства. При цьому об’єкти і періодичність проведення інвентаризації у всіх випадках, крім тих, які визначені законодавством, визначаються власником або керівником підприємства.

Стаття 4 Закону висвітлює основні принципи, на яких грунтується бухгалтерський облік і звітності в Україні:

1. обачності – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

2. повноти – фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні і потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

3. автономності – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, тому особисте майно власників і їх зобов’язання не повинні показуватися у фінансовій звітності підприємства;

4. сталості – постійне (із року) застосування підприємством обраної облікової політики, зміна якої можлива у випадках, передбачених національними стандартами бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

5. безперервності – оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

6. нарахування та відповідності доходів і витрат – для визначення фінансового результату звітного періоду потрібно порівняти доходи, отримані в звітному періоді з витратами, здійсненими для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошей;

7. превалювання сутності над формою – операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

8. історичної собівартості - пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

9. єдиного грошового вимірнику – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

10. періодичності – можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

1.3. Методичні засади обліку калькулювання собівартості продукції.

Під процесом виробництва розуміють сукупність господарських операцій, пов’язаних з виготовленням продукції, виконанням робіт, послуг. Він здійснюється під дією засобів праці і самою працею на предмети праці. Це зумовлює відповідні затрати підприємства на виробництво продукції: вартість матеріалів, витрачених на виготовлення продукції; заробітної плати, нарахованої робітниками; амортизацію засобів праці, зайнятих у виробництві, та ін. Окрім цього, підприємство здійснює витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва й управлінням. Всі ці витрати в сукупності складають виробничу собівартість виготовленої продукції, виконанням робіт, послуг.

Отже, бухгалтерський облік процесу виробництва повинен відобразити всі затрати на виготовлення продукції, з одного боку, і випуск готової продукції – з іншого.

Для правильного визначення собівартості продукції в плануванні й обліку виробничі затрати прийнято групувати за певними ознаками. Так, за призначенням затрати поділяють на основні та накладні.

До основних відносять затрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції і складають її речову основу. До накладних відносять витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва та управлінням.

За способом включення до собівартості продукції виробничі затрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі затрати безпосередньо пов’язані з виробництвом певного виду продукції, а тому до її собівартості вони включаються прямо на підставі відповідних документів. Непрямі витрати, як правило, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому прямо до собівартості тієї або іншої продукції вони не можуть бути віднесені. Вони включаються до собівартості окремих видів продукції за певною умовною ознакою, що дає змогу визначити, яка частка непрямих витрат має бути віднесена на собівартість тієї або іншої продукції.

Дані Відомості випуску готової продукції з виробництва використовують для контролю за виконанням завдання по обсягу виробництва і для бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку.

У бухгалтерському балансі залишки відображаються за фактичною собівартістю.

При калькуляції собівартості продукції враховуються такі фактори :

Навантажувально – розвантажувальні роботи – найчастіше входять в комплекс робіт з транспортування. У їх розмір може входити вартість спеціальних матеріалів, ущільнювачів, стелажів, цвяхів тощо.

Витрати на транспортування – включають витрати на підготовку, зберігання і доставку продукції. Коли транспортування здійснюється сторонніми організаціями, то ці послуги підприємство оплачує згідно із укладеними договорами.

Коли продукція транспортується власним транспортом підприємства, то витрати повязані з цим включатимуть :

- паливно – мастильні матеріали;

- зарплату водія транспорту з відрахуваннями до відповідних соціальних фондів;

- вартість експлуатації власного транспорту, повязаної з доставкою продукції;

- оплату службових відряджень працівників;

- вартість тимчасового зберігання вантажів на станціях, пристанях, у портах, аеропортах або на складах транспортно – експедиційних підприємств у межах нормативного терміну, встановленого для ввезення вантажів;

- вартість обслуговування шляхів та складів незагального користування.

Також до переліку необхідно включити послуги із страхування продукції оскільки це являє собою специфічний метод захисту майнових інтересів власника продукції і є невідємною від