Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядко-вується суспільним потребам, вираженим у формі платоспромож-ного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-техніч-ного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.

Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але дос-від показує, що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універ-сальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні вра-ховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економіч-ного розвитку країни. .

По-перше, стимулюючий вплив вільних цін на економіку мо-же забезпечуватися лише за умов досить зрілого ринку, тобто ринку, в якому панує конкуренція, обмежується недобросовісна діяльність монополій, ефективно працює вся ринкова інфраструк-тура. За браком таких умов вільне ціноутворення може відіграти руйнівну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, безробіття, інфляція тощо. По-друге, вільні ринкові ціни можуть реагувати тільки на ті зміни в економіці, які знаходять своє відоб-раження у платоспроможному попиті. Тому ціни не враховують колективні економічні, а також соціальні, екологічні та інші проб-леми, що породжує небажані наслідки для суспільства. Ураху-вання всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засаді дер-жавного регулювання цін.

Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану еко-номічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на перед-умови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі почат-кового формування ринкових відносин держава мусить безпосе-редньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсу-ючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: 2Законами «Про ціни і ціноутво-рення», «Про обмеження монополізму та недопущення недоб-росовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», поста-новою Кабінету Міністрів України «Про встановлення пов-новажень органів виконавчої влади та виконавчих органів мі-ських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в га-лузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, від-повідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практич-ного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указа-ми Президента чи постановами уряду3.

З метою здійснення цінової політики держава створює спеці-альну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої — управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місь-ких державних адміністрацій.

Діяльність Міністерства економіки у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в краї-ні, аналіз та прогнозування динаміки цін і тарифів, розробку від-повідних пропозицій щодо регулювання цін та стримання інфля-ції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін. Конкретні пов-новаження Міністерства економіки щодо регулювання цін пос-тійно скорочувалися й нині обмежуються лише встановленням оптових цін на природний газ для виробників і постачальників, тарифів на його транспортування територією України та роздріб-них цін на газ для населення.

Значно ширші повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно, з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави, їхні управління з питань цінової політики ма-ють право регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (ву-гілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рента-бельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні й комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торгове-льних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення, заставні ціни на скляну тару

тощо.

Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі орга-ни, до яких належать міністерства й відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерст-вом економіки та деякими іншими державними організаціями (Пенсійним фондом, Національним банком). Так, Міністерство транспорту за погодженням з Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, Міністерство зв'язку — тарифи на основні послуги зв'язку, Націо-нальна комісія з питань регулювання енергетики — тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових по-треб. У цілому перелік продукції, ціни на яку підлягають держав-ному регулюванню, постійно скорочується, що свідчить про від-повідну дерегуляцію цієї сфери економіки.

Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За[7,с.21] таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компен-сації збитків держава часто супроводжує обмеження цін на-данням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках. Отже, державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових захо-дів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економіч-ної ситуації в країні.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; уведення подат-кових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробни-ків та споживачів; державна підтримка цін через дотації.

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недос-татньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці. До прямих