Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює поведін-ку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не дик-тує порядку чи способів визначення цін та їхнього рівня. Непря-ме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рів-ня та диференціації ставок товарних податків, пільгового оподат-кування та кредитування, ставок державного ввізного мита, гра-ничних нормативів рентабельності тощо.

Державне регулювання цін — це засіб досягнення певних ці-лей державної економічної політики. Можна виділити кілька та-ких найбільш типових цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення.

Перша — запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться за переходу країни до ринкових від-носин або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями, коли в еко-номіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхід-ної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит споживчих то-варів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів та послуг уста-новлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції.

Друга — стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручу-вання спіралі «зарплата — ціни» і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов фіксовані ціни застосовую-ться дуже рідко.

Найбільшого поширення набули інші методи регулювання цін: тимчасове «заморожування» (блокування) цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів їх підвищення, викорис-тання граничних нормативів рентабельності, дотування виробни-ків соціальне важливих споживчих товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Усі такі методи державного регулю-вання цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної плати.

Третя — забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових до-ходів. Така ціль може бути виправданою за умов порівняно неви-сокої ефективності суспільного виробництва, коли існує супереч-ність між високими витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств на-селення. Для вирішення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої необхідності, яка реалізується че-рез низький рівень товарних податків або через повне звільнення від податків. За необхідності політика низьких цін доповнюється дотуванням виробників найважливіших товарів. У межах цієї проблеми щодо деяких товарів не першої необхідності держава застосовує політику високих цін, яка реалізується за допомогою підвищених ставок непрямих податків (наприклад акцизного збо-ру). За допомогою високих цін держава обмежує виробництво та І споживання відповідних товарів, а водночас компенсує втрати податкових надходжень до бюджету, спричинені низькими ціна-ми на товари першої необхідності.

Четверта — захистити внутрішній ринок від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво та різницею в системі оподатку-вання. Перевищення внутрішніх цін проти світових робить вигід-ним імпортування іноземних товарів і, навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчизняних товарів. Це може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва й зростання безробіття. Для запобігання таким яви-щам держава використовує механізм дотування національних ви-робників або за допомогою ввізного мита на імпортні товари під-вищує їх ціни до необхідного рівня. Якщо виникає необхідність стримати експорт певних товарів із країни, держава через меха-нізм експортного мита підвищує ціни вітчизняних товарів до не-обхідного рівня або обмежує вивіз за допомогою нетарифних ме-тодів (квотування, ліцензування).

П'ята — стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку. Ця ціль реалізується передовсім за умов переходу до ринкових відносин. На цьому етапі, коли практично немає конкуренції, кожне підприємство поводить себе як моно-поліст — підвищує ціни й скорочує виробництво для того, щоб забезпечити собі необхідний рівень заробітної плати і прибутку. При цьому, вільно визначаючи в собівартості (а отже, в ціні) своєї продукції частку оплати праці, виробник прагне якось ком-пенсувати це за рахунок споживача. Саме такий процес вільного ціноутворення в неконкурентному середовищі є головною при-чиною нестримного зростання цін і появи галопуючої інфляції.

Єдиним виходом з такої ситуації є запровадження державного регулювання цін і тарифів передовсім підприємств-монополістів, до складу яких входять як природні монополії, так і підприємст-ва, що займають монопольне становище на ринку. Безпосередньо в Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здій-снюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках — місцевими органами[11,с.53-55]. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополіс-тів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів народногосподарського значення, зокрема, прокат чорних металів, мінеральні добрива для сільського господарства, синтетичні смоли і пластмаси, гірничо-шахтне обладнання тощо. На регіональному рівні до складу підприємств, що займають мо-нопольне становище, належать як суб'єкти природних монополій (комунальні підприємства газового господарства, відділки заліз-ниць, підприємства поштового зв'язку та телефонних послуг, ко-мунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарст-ва тощо), так і інші утворення (хлібокомбінати, підприємства мі-ського електротранспорту, управління ритуальних послуг, мет-рополітен тощо)

Регулювання цін монополістів здійснюється або через установ-лення фіксованих чи граничних рівнів