В українському національному законодавстві станом на сьогодні не врегульоване питання щодо надання митним органам статусу правоохоронних, хоч фактично вони виконують подібні функції.

Економічна політика реалізується шляхом здійснення внутрішньо економічної та зовнішньоекономічної політики, які є її складовими.

Виступаючи одним із засобів вирішення внутрішньо економічних завдань, що стоять перед кожною державою, митна політика відіграє істотну роль у реалізації державної політики в галузі економіки. Особливого значення в Україні це набуло за умови вирішення завдань щодо стимулювання розвитку та структурної перебудови національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності та захисту вітчизняного ринку. Від митної політики багато в чому залежить досягнення фінансової стабілізації у державі, стимулювання залучення іноземних інвестиції у національне виробництво.

Одним із напрямків митної політики є участь у міжнародній діяльності України з метою створення сприятливих умов для прогресивного економічного та соціального розвитку України; забезпечення повноправної участі України в діяльності ВМО та інших міжнародних організаціях; участь у заходах, пов’язаних з протидією поширенню зброї, засобів її доставки, військового спорядження; поглиблення транскордонного співробітництва; адаптації законодавства України у митній сфері до міжнародного законодавства тощо.

3.2 Методи забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України

Безпека зовнішньоекономічного та економічного розвитку є ключовою складовою політики кожної держави. Найактуальніша вона для країн, котрі перебувають у процесі системних трансформацій. Природно, що практично усі успіхи й негаразди ринкових перетворень в Україні немовби фокусуються у проблемі економічної безпеки держави. В узагальненому вигляді її зміст визначається тим, що у стратегічному (глобальному) плані економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка. У сьогоднішньому і особливо завтрашньому світі конкурентоспроможними можуть бути лише ринково організовані відкриті економіки .

Головні напрямки державної політики з питань національної безпеки України зазначені у статті 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 травня 2003 р. № 964-ІV.

Економічна безпека, як зазначається у Концепції Національної безпеки України – це такий стан національної економіки і кредитно-фінансової системи, який дає можливість:

1) гарантувати економічний розвиток держави на підставі досягнень науково-технічного прогресу;

2) зберігати або швидко оновлювати виробництво в умовах припинення зовнішніх поставок або надзвичайних ситуацій внутрішнього характеру;

3) забезпечувати стійке функціонування своєї кредитно-грошової системи і задоволення потреб суспільства за несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов.

Відповідно до обраних форм регулювання зовнішньої торгівлі політику держави можна поділити на політику протекціонізму та політику вільної торгівлі.

Протекціонізм і вільна торгівля повинні бути пристосовані до конкретних економічних умов й бути готовими оперативно реагувати на зміну обставин.

Комплекс митно-тарифних заходів спрямований на формування митного тарифу, застосування інших видів мита та податків у зовнішньоекономічній діяльності. Митно-тарифне регулювання є складовою економічного регулювання і відповідає вимогам ринкової економіки.

Зауважимо, що Україна, як країна з перехідною економікою, має приділяти особливу увагу зовнішнім джерелам надходжень до державного бюджету, оскільки перебудова економіки упродовж останніх років призвела до падіння виробництва, а це зменшує базу податкових надходжень від внутрішніх джерел. Але це не означає, що Україна, котра перебуває на стадії економічної трансформації, має використовувати максимальні ставки мит на імпорт товарів. Світовий досвід переконує, що ефективний рівень тарифів не повинен перевищувати 10-15%.

Перевищення цього рівня призводить не до збільшення, а навпаки – до зменшення доходів державного бюджету, оскільки імпортні операції починають здійснюватися за тіньовими схемами.

Функціональну систему заходів митно-тарифного регулювання можна розглядати як головну складову реалізації митної політики.

Митно-тарифне регулювання – це економічні заходи цінового регулювання зовнішньої торгівлі для стимулювання балансу внутрішнього й зовнішнього ринків, обсягів виробництва і споживання.

Система митно-тарифного регулювання реалізує базові (основні) функції: економічну, політичну, фіскальну, регулятивну, охоронну та адміністративну.

Законодавством України у сфері митно-тарифного регулювання визначено:

1) принципи формування митного тарифу та інших видів мита і податків (сталість, передбачуваність, можливість оперативного реагування);

2) види ставок, що застосовуються (адвалерні, специфічні або комбіновані);

3) рівень ставок мита та інших видів еквівалентних мит, податків і зборів, що застосовуються при експорті/імпорті;

4) порядок справляння мита (на загальній, пільговій, сезонній або преференційній основі тощо);

5) характер побудови та рівень деталізації товарної номенклатури;

6) перелік товарів і країн, які підпадають під дію національної схеми преференцій.

Митно-тарифна політика України упродовж 1993-2005 рр. пройшла кілька етапів свого розвитку – від застосування заходів ліберальної тарифної політики до політики селективного протекціонізму.

Заходи нетарифного регулювання є одним з інструментів регулювання зовнішньоторговельної політики держави. Ці заходи, на перший погляд, не мають такого істотного впливу на зовнішню торгівлю, як митно-тарифні, але у зв’язку зі своєю національною належністю та особливостями застосування вони стають регулювальним чинником при експорті та імпорті.

Нетарифні обмеження є комплексом національних адміністративних заходів, які нерідко не пов’язані безпосередньо з зовнішньою торгівлею, але виконують функції регулятора експортних та імпортних операцій .

Класифікація заходів нетарифного регулювання дає змогу при розробленні стратегічних і тактичних прогнозів та планів експортної політики окреслити межі й ступінь впливу чинників нетарифного регулювання країн експорту й імпорту як рушійної сили на процеси планування

До кількісних обмежень належить квотування (контингування) й ліцензування, котре полягає у виділенні певної обмеженої кількості товарів (квотування) і обов’язковості отримання державного дозвільного документа – ліцензії на проведення експортних та імпортних операцій з певним товаром в обмеженій нею кількості.

Обмеження експорту – полягає у застосуванні країнами-імпортерами політичних та економічних важелів, зокрема пропонуванні країні-експортерові зменшити обсяги продажу певних товарів на зовнішньому ринку.

Заборони на ввезення (вивезення) товарів встановлюються у більшості країн. Переважно це товари, які або становлять національне, історичне чи культурне надбання народу, або містять пропаганду ідеї війни, расизму та расової дискримінації, геноциду, або переміщуються з порушенням прав інтелектуальної власності тощо. До