Едгар По органічно вписується в загальну картину літературного життя США. По був першим американським письменником, який вловив загрозу бездуховності, небезпеки, яка йшла поряд з комерціалізацією "серединних штатів", діловитим практицизмом ново-англійського пуританства і "новим аристократизмом" Південного Заходу. Предметом уваги Едгара По стала людська душа, яка вжахнулася при зіткненні з світом, в якому для неї не залишалось місця. Звідси, біль і хвороба душі, звідси її страх і жах як об’єкти уважного художньо-психологічного дослідження.

Він вивчав людську особистість, не в сфері її моральних проявів, її філософських уявлень або діяльності політичної свідомості, а в найбільш складній галузі – психології. Психологія особистості була новою сферою, тут не існувало традицій, не було досвіду накопиченого роками. Те, що робив По, було новим, не зовсім зрозумілим, і, як це часто буває, викликало нерозуміння, незадоволення і навіть протест зі сторони сучасників. Тому-то багато з них з такою легкістю погодились з інтерпретацією психологічних оповідань По, запропонованою Грізволдом,- божевільний пише про себе.

Едгар Аллан По написав у царині поезії та художньої прози відносно небагато. Все створене ним можна об’єднати у двох томах: in quarto – вірші, in folio – оповідання. У творчості Едгара По проза займає не менше місце, ніж поезія, зокрема новела, адже особливою рисою гарної прози він вважав лаконічність. Усього Едгар По написав 64 оповідання. Він не був новатором у створенні "малої форми", але детально розробив жанрові відтінки оповідань, давно існуючих у світовій літературі.

У 1835 році Едгар По одружився на своїй двоюрідній сестрі, п’ятнадцятирічній Вірджинії. Вона втілювала в собі для По найвищі фізичні і моральні якості, якими він наділяв жінок у своїх віршах і оповіданнях у циклах: "Береніка", "Морелла", "Лігейя", "Елеонора". У цьому ж році вийшло двотомне видання його новел, яке він назвав "Гротески та арабески", бажаючи підкреслити ті жанрові відмінності, які мають безпосереднє відношення до фактично відтвореної в них американської дійсності (гротески), і оповіданнями, побудованими на умовному, чисто фантастичному матеріалі (арабески). Його проза була прозою поета-романіста, і вимоги до неї він висував такі ж, як і до віршів, тому обов’язковою умовою її була таємничість. Вона стала в нього царством фантазії. Одначе все надприродне і чудесне в прозі письменника підкоряється суворій логіці, таємниче обростає сумлінно підібраними деталями, страшне одержує природне пояснення, а для неможливого встановлюється закономірності.

Найнеправдоподібніший сюжет, полохлива і таємнича атмосфера, страшні події в його новелах підкріплюються такими реальними, життєво правдивими деталями та подробицями, що справляють враження справжніх.

Оповідання По зазвичай поділяють на чотири основні групи: "страшні" або "арабески" ("Падіння дому Ашерів", "Лігейя", "Барильце амонтільядо", "Вільям Вільсон", "Маска Червоної Смерті" та ін. ); сатиричні, або "гротески" ("Без дихання", "Ділок", "Чорт на дзвіниці" та ін.); фантастичні ("Рукопис, знайдений у пляшці", "Незвичайна пригода Ганса Пфааля" та ін.) та детективні ("Вбивство на вулиці Морг", "Таємниця Марі Роже" та ін.) [8,377].

Ядром прозової спадщини По є "страшні" оповідання. Саме в них найбільш яскраво виявились основні особливості художньої манери письменника. У них розкриваються своєрідність і глибина людської психіки, вивчається людське єство, можливості тіла і духу. Е. По прагне вловити закономірність людської поведінки, які найяскравіше проявляються у виняткових обставинах.

Для "страшних" оповідань характерні риси, які дозволяють констатувати загальність художнього світу, створеного цією новелістикою. В ній переважає ситуація жаху, викликаного напівсвідомими страхами героїв не в меншій степені, ніж внутрішніми обставинами, лише поступово – і не обов’язково до кінця – відкритих читачеві. При насиченій щільності інтриги сюжет оповідання По найчастіше створюють не самі події, а причини, які роблять ці події необхідними і взаємопов’язаними. Виявлення цих причин вимагає немалих логічних зусиль, і вся оповідь, не дивлячись на екстраординарність фабульних ходів, являє собою жорстку логічну конструкцію, яка визначає стилістичне рішення: "Не повинно бути жодного слова, яке б прямо чи непрямо не було спрямоване на здійснення початкового задуму".

Для поетики цих новел характерна поетика "статичних контрастів", наприклад, карнавалу і катакомб, де буде замурований вбитий під час свята, радості і жаху, веселощів і чуми ("Король Чума"). Те ж саме сусідство Смерті зі сміхом можна віднайти і в оповіданнях, які не відносяться до арабесок, як "Береніка", у зв’язку з якою По сформулював своє тлумачення гротеску.

Для Едгара По різниця між поняттями " гротеск" і "арабеск" - це різниця у предметі та методиці зображення. У нього гротеск означає підкреслення, обігравання, відверте – майже на межі фарсу – перебільшення безглуздості чи нешаблонності зображуваних ситуацій, характерів, подій і т. д. У трактуванні По, гротеск був, перш за все, спростуванням раціоналістичної впорядкованості. Тоді як арабеск знаменував проникнення в таємниці буття. Підкреслимо, що виникнення гротеску, на думку По, - це процес, в якому здійснюються кількісні зміни матеріалу – концентрація, перебільшення, "підвищення", тоді як народження арабеску пов’язане з якісним перетворенням. Тому