У новелах "чортик суперечності" є однією з суттєвих психологічних мотивувань поведінки героя, здійснюючого заборонені вчинки – від невинних прогріхів до вбивства людини. Крім того, у новелах По висловив переконання у тому, що садистська жорстокість є одним з початкових спонукань людського серця і саме тому, ми і не можемо залишатись глухими до голосу спокуси, що твердо знаємо – нам ні в якому разі не можна прислуховуватися до нього.

Необхідно підкреслити, що, хоча Едгар По наполягає на широкому розповсюдженні описаного феномена, який ніби перетворюється у властивість людської натури взагалі, він тим не менше, ні на секунду не відмовляється від думки, що тут ми маємо справу з хворобою, аномалією, відхиленням від норми. Ці два моменти покладені в основу художнього принципу, що визначає специфіку характерів і дій значної кількості "страшних" новел По.

Розповідна структура багатьох психологічних новел Едгара По опирається на традиційну в романтичній прозі пару: оповідач – герой. Оповідач уособлює морально-психологічну норму, герой – відхилення від неї. Однак у більшості випадків оповідач і герой – одна особа. В ній втілені і норма, і відхилення, а розповідь набуває характеру самоспостереження. Звідси випливає роздвоєння свідомості героя, яке функціонує ніби на двох рівнях. Один належить людині, який здійснює вчинки, другий – людині, яка розповідає і пояснює їх ("Береніка", "Чорний кіт").

Важливо відзначити, що підмічене роздвоєння свідомості героя є художньою закономірністю, прийомом, застосовуваним письменником зовсім свідомо. У різних оповіданнях степінь цього роздвоєння різна. У деяких ("Барильце амонтільядо") воно ледь відчувається, в інших проглядається чіткіше. Так у новелі "Вільям Вільсон" (у ній відображена атмосфера шкільних років По у Сток-Ньюїнгтоні), яка представляє собою закінчену алегорію, степінь роздвоєння настільки висока, що "дві" свідомості вже не поміщаються в одному характері і кожне вимагає для себе самостійного фізичного існування. У "Вільямі Вільсоні" По відокремив свідомість моральну і оцінюючу від свідомості аморальної і діючої. Він дав двом героям одне ім’я, один вік, одну зовнішність, але роздільне існування. І лише в останній, передсмертній фразі оповідання, яку вимовляє Вільям Вільсон, вбитий Вільямом Вільсоном, письменник оголює єдність подвійного їх буття: "You have conquered, and I yield. Yet, henceforward art thou also dead – dead to the World, to heaven and to Hope. In me didst thou exist – and, in my death, see by this image, which is thine own, how utterly thou has murdered thyself" [18,167].

1.2. Художні засоби зображення людської психіки у "страшних" новелах Е.По

У "страшних" оповіданнях Е. По втілив принципи, які викладені у його статті "Філософія творчості: "знайти такі сполучення подій і тону, які в найкращий спосіб допомагають створити бажаний ефект", використати ефект контрасту, замкненого простору, що створює враження відокремленої події, "ефект рами до картини", вести оповідь просто і на відносно невеликій за обсягом кількості сторінок, закінчити стрімкою і виразною розв’язкою.

Незвичність сюжетів, екстравагантних і дивних, сліпуча яскравість, напруженість загадкових, таємничих образів – часто гротескні і майже завжди гіперболізовані в усіх своїх рисах та якостях – від гігантських розмірів до породженого ними разючого емоційного впливу, гострі контрасти барв, небувалі, небачені масштаби і форми, шалені пристрасті – все це плине у По в річищі романтизму. Гіперболи, як і контрасти – важлива складова частина образного світу письменника, вони надають особливої яскравості його палітрі, викликають стильову напругу.

Один з характерних для романтизму прийомів, улюблених По, - нагромадження образів і тропів, їх наростання аж до надмірності. Кольорові екзотичні описи стають начебто самодостатніми, гальмують дію, експозиція деяких оповідань здається розрахованою на значно довший сюжет.

Багатство й величезна креативна сила дивовижної фантазії По – найприкметніша риса його таланту. Достоєвський відзначив у ній одну оригінальну особливість: " У здатності його уяви є така особливість, яку ми не зустрічали ні в кого – це сила подробиць... у повістях По ви до такої міри яскраво бачите всі подробиці змальованого образу чи події, що врешті начебто переконуєтеся в їхній можливості, реальності, тоді як ця подія або зовсім неможлива, або ще ніколи не відбувалася у світі" [13,439].

Образи і картини конструюються на основі органічного сполучення цілковитої вигаданості загального і скрупульозної точності, предметності всіх деталей. Саме це надає пластичності і навіть технічної переконливості малоймовірному або й просто неймовірному.

Одна з найчастіше вживаних барв у палітрі майстра новелістики – іронія, така типова для романтиків. У портреті, діалозі, ситуації, у головній