Але, не дивлячись на жах і безнадію свого стану, не можна не помітити, що в багатьох оповіданнях герої По намагаються пробитись до розгадки. Так, у "Проваллі та маятнику" в’язень у камері смертників, засуджений до витончено-мученицької смерті, намагається встановити розміри своєї тюрми і навіть під наточеним, як лезо, серпом маятника, що повільно спускається, продовжує надіятись і мислити. Тут чітко видно, що По не лише співець песимізму і відчаю, а й поет безстрашної думки, яка здатна піднятися навіть над страхом руйнування [13,437-445].

Загальне ідейно-естетичне завдання, яке Едгар По вирішував в психологічних новелах, визначило їх художню структуру, сюжетну динаміку, образну систему, спосіб оповіді, емоційну установку. Особливо важливе місце в цьому ряді займають категорії часу та простору.

Багато авторів статей і книг, присвячених творчості По, зачудовані його ж формулою "out of space – out of time", схиляються до думки, що дія більшості психологічних новел має умовний характер, протікає "поза часом і поза простором", і тому ці категорії не відіграють в даному випадку ніякої ролі [9,197]. У деякій мірі ця точка зору є виправданою. Час і простір дійсно не відіграють суттєвої ролі в психологічних новелах По, якщо мати на увазі історичний чи астрономічний час і географічний простір. Однак художній час і художній простір, які мають інші параметри, займають в структурі цих новел значне місце.

Кожна з новел ("Лігейя", "Морелла", "Береніка", "Падіння дому Ашерів", "Провалля та маятник" та ін.) є психологічним дослідженням або само дослідженням людської свідомості в стані вищої напруги. Тому важливе значення при цьому має просторово-часова ситуація, яка визначає специфіку подій.

Ми не можемо назвати континент, країну, місцевість, де відбувається дія психологічних оповідань. І це неважливо. Географічні характеристики нічого не дають ні автору, ні читачеві. Набагато важливішими є просторові характеристики іншого типу: похмуре підземелля будинку ("Барильце амонтільядо"), понурий, у руйнівному стані дім ("Падіння дому Ашерів"), стіни бібліотеки, в якій герой прирікає себе на добровільне усамітнення ("Береніка"), кімната у вежі абатства ("Лігейя"), "суворе усамітнення" в маєтку ("Морелла"), камера інквізиції ("Провалля та маятник"). У всіх цих випадках ми маємо справу з замкнутим, обмеженим простором, і відповідно, з людиною, від'єднанню від світу, коли сама вона, її власна свідомість стає єдиним об’єктом і суб’єктом аналізу.

В інших новелах, таких як "Серце-викривач", "Чорний кіт", "Чортик суперечності", "Людина натовпу", замкненість фізичного, тривимірного простору відсутня. Але свідомість героя все ж від'єднана від світу і сконцентрована на собі. Вона і далі існує в замкненому просторі, тільки простір цей не фізичний, а, так би мовити психологічний. Однак ця замкнутість не може слугувати рятувальним прихистком, оскільки створює основу занепадаючого світу, який не отримує необхідних життєвих соків ззовні. Цей мікросвіт, від’єднаний від соціального макросвіту, нікуди не рухається, не розвивається і тому неминуче згасає.

Свідомість героя і його емоції, загострені його усамітненням, звертаються на себе, створюючи відчуття зв’язку із згасаючим світом. Саме людське існування починає виглядати як пролог до катастрофи, до загибелі. І в цій точці проблеми художнього простору переростають в проблеми художнього часу.

Час – момент існування, усвідомлюваний героями лише тоді, коли саме існування наближається до кінця, тобто до фізичної смерті чи духовної загибелі особистості. Час , крім того, - деструктивне начало: деяка умова існування і, одночасно, агент руйнування світу. Воно позначає лише деградацію, занепад і наближення кінця. Так, ми можемо прослідкувати образ велетенського ебенового годинника в "Масці Червоної Смерті". Він з'являється в оповіданні двічі: на початку – при описі веселого карнавалу, коли "so peculiar a note and emphasis" бій курантів зупиняє музикантів та танцюючих, - і в кінці, коли стрілки годинника завмирають. У першому випадку час сприймається як провісник катастрофи: "and, while the chimes of the clock yet rang, it was observed that the giddiest grew pale, and the more aged and sedate passed their hands over their brains as if in confused reverie or meditation" [18,287]. У другому – годинник зупиняється, оскільки прийшов кінець всьому: його життя "went out with that of the late of the gay". Час закінчив свою роботу. Годиннику немає більше, що вимірювати "and Darkness and Decay and the Red Death held illimitable dominion over all".

Художній час у психологічних оповіданнях володіє компактністю і безмежною ємністю. У ньому вміщується не тільки останній бій свідомості з ворожими силами, але і вся його історія, включаючи трагедію і щастя буття. Тут все – Життя, Краса, Гармонія, Чистота, Цільність, в їх протистоянні з Потворством, Брудом, Розладом, - все вкладене в єдину розтягнуту мить спогадів, яка передує кінцю.

Отож, неважко помітити, що в художній структурі психологічних новел час і простір – категорії визначальні. Всі поетичні засоби і прийоми, використовувані письменником, функціонують у встановлених ними межах, залежать від них і виростають з них.

Таким чином, новели По є дослідженнями, які основані на старанному спостереженні та аналізі людської психіки. На це вказує В. Брюсов, що вони – "справжні одкровення, які часто передували висновкам експериментальної психології нашого часу, частково висвітлюючи такі сторони, які і донині залишаються невирішеними проблемами науки" більше того, раціоналізм побудови новел, сувора логічна організація їх сюжетної структури і образної системи говорять про те, що психологічний аналіз не був випадковим