У анімалістичній повісті “Біле Ікло”, яку написав Джек Лондон своєму другу у 1906 році, розповідається про вовчака, але цей вовчак не був чистокровним вовком, бо мати його Кічі теж не була чистокровною вовчицею батько Кічі був вовком, а мати собакою. Батьком вовченяти був одноокий вовк. Згодом із-за надмірної цікавості вовченяти, воно потрапило у індіанський табір, куди і прибігла за ним його мати Кічі. Сивий Бобер, один із тих індіанців до яких прибігло вовченя, побачив у Кічі собаку свого брата, він вигукнув: -Кічі! Після цього вона прилягла до землі, і стала йому покорятися. Брат Сивого Бобра прив’язував на три ночі матір Кічі, тому і батько Кічі вовк. Після того як Сивий Бобер зрозумів що вовчак – це син Кічі, він дав йому ім’я Біле Ікло, тому що у вовченяти були білі ікла.

Біле Ікло деякий час разом із Кічі жив у таборі індіанців, життя там було не найкраще, весь час Біле Ікло переслідував і нападав на нього Ліп-Ліп, разом із ним були собаки, які теж нападали на вовчака. Після кожної бійки із ними, Білому Іклу мати зализувала рани, і жаліла його. Але після того як Сивий Бобер відав Кічі індіанцеві на ім’я Три Орли, нею він ніби повернув свій борг який давно вже заборгував. Біле Ікло дуже тужив за матір’ю, але так голосно, що розбудив Сивого Бобра, і він його побив. І Біле Ікло зрозумів, що не можна щоб хтось бачив як він сумує, і коли боги (так він називав двоногих істот) були десь далеко, він тільки нишком виявляв своє горе, і лише буваючи сам на узліссі, давав йому волю – голосно скавучав і вив. Він боявся і не любив Сивого Бобра, але він усвідомлював, що якщо коритися і бути вірним своєму богові , то і він до тебе добре ставитиметься, давати їсти. Сивий Бобер ніколи не пестив Біле Ікло, він тільки був справедливий, підганяв інших собак щоб вовченя змогло спокійно поїсти.

Біле Ікло майже забув про свою матір Кічі, він вже був справжнім бійцем, йому було майже п’ять років і він разом із Сивим Бобром та його сім’єю вирушив у форт Юкон, де Сивий Бобер продавав хутро, мокасини, рукавиці. Там Біле Ікло у перше побачив білих людей, і собак різної породи які поважно сходили на берег разом зі своїми господарями. Біле Ікло вважав за свій обов’язком битися з ними, він зневажав їх. Біле Ікло хапав так щоб собака вже не вставала більше, і спокійно ішов із місця події, а ціла зграя індіанських собак, що спостерігали здалеку, і рвали залишки бідолашної тварини, все гнівання білих богів припадало саме на індіанських собак. За цими всіма бійками завжди ніби божевільний спостерігав один повар, який працював у форту Юкон, його звали Красень Сміт, він був зацікавлений Білим Іклом, і будь якою ціною хотів такого бійця, щоб ставити його у бої із іншими собаками і мати досить хороші здобутки. Він декілька раз намагався умовити Сивого Бобра, щоб той продав йому Біле Ікло але Сивий Бобер не погоджувався. Закінчувався товар, яким торгував Сивий Бобер і грошей ставало все менше і менше, і він все ж таки згодився відати Біле Ікло Красеню Сміту за пляшку віскі. Біле Ікло три рази тікав від свого нового господаря, і все ж таки Красень Сміт залишив його у себе причепивши його на залізний ланцюг у загороді за фортом, Біле Ікло став у руках Красеня Сміта дияволом, він насміхався з нього, знущався над ним, і щоразу без перепочину ставив його у бої. Біле Ікло ненавидів його, адже його колишній хазяїн хоч і бив його, але ставився до нього справедливо. Восени, коли випав перший сніг, Сміт купив собі та Білому Іклу місця на пароплаві, що йшов Юконом проти води до Доусона, тоді про Біле Ікло знав вже весь край, а його клітку на пароплаві завжди оточували люди він або гарчав на них, або із холодною ненавистю спостерігав за ними, він не був створений для клітки, у якій тримають інших хижих звірів. Не було ні одного собаки який зміг би перемогти Біле Ікло, але одного разу такий з’явився, це був Колондайку бульдога, на прізвисько Черокі , він майже не вбив Біле Ікло, коли ніби “янгол спаситель” з’явився його майбутній господар Скотт, та його слуга Метт. Скот визволив Біле Ікло із пащеки бульдога і заплатив сто п’ятдесят доларів за собаку, Красень Сміт не погодився продавати свого собаку, але Скотт примусив його, и той не маючи вибору погодився.

Скотт відвіз Біле Ікло до себе до дому, і почав годувати його шматками м’яса, спочатку він йому кидав їх, а потім спробував давати із руки. Біле Ікло дуже швидко полюбив свого нового хазяїна, він відчував до Скотта довіру, і давався йому щоб його гладили, і дуже полюбляв це, Скотт виховував у ньому не лютість а любов і це йому з кожним разом вдавалось все краще і краще. Одного тихого вечора