Твір на тему :
”Ідея соборності України”

Уривки з щоденника Президента України

23 серпня 1960 року

Мені завжди снилися чудові сни. Але саме в цю ніч я бачив свою безмежну мрію: я бачив країну свою незалежною! Я відчув ту незалежність усім серцем, усією своєю дитячою душею. І мені так не хотілося просинатися, бо я знав: розплющу очі – і світле марево зникне. Так і сталося. Але коли я проснувся, я зрозумів, як я люблю ту мрію, мою чисту, світлу мету, ідею, яка зародилася в мені вже давно, яка з’явилася, коли я вперше побачив світ, але саме сьогодні обрала ясний обрис. І я почав молитися Богу, і я дав святу обіцянку йому, що я втілю свій сон у реальне життя.

24 серпня 1960 року

Сьогодні я відчував якусь незрозумілу радість. Я глянув навкруги себе і побачив, відчув одразу, як від всього віє духом свободи, духом України. Тепер я знаю свій обов’язок перед уселюдською сім’єю народів, але я повинен мати мужність і тій сім’ї народів нагадати про її вселюдський обов’язок перед своєю знеславленою країною, без рівноправного утвердження якої світ буде неповний і несправедливий, отже, ї не матиме виправдання перед совістю й розумом. Не про гординю чи самозвеличення йдеться, не про суперництво з кимось, а про правду і справедливість.

Батьківщино моя! Я готовий відповідати за тебе, як твій громадянин, так само, як ти відповідаєш перед світом за мене й за мільйони таких, як я. У цій обопільності ми єдині, хоч ти – все, тоді як я без тебе ніхто. Ти в кожного одна, бо хто хоче мати дві Батьківщини, той залишається без жодної. Доки ти існуєш, ми вічні. Ми вистояли завдяки тобі, найвищому з понять, яке будь-коли сотворяли і обіймали люди. Моя вина не в тому, що маючи можливість померти за тебе, я все ж живу. Бо я гадаю, що зі мною ти будеш незалежною.

Так, я люблю її, мою Україну, і з того щасливий. Хто послав мені любов до неї? До країни смутку і краси, країни, де найбільше люблять волю і найменше мають її. Свята моя, незабутня, вічна! Велика любов до тебе прозірлива і вимоглива. Вона породжує у душі моїй гнів і національний сором, який завжди є потребою і передумовою великих змін. Такі мотиви знайомі багатьом народам, особливо народам, які зазнавали національного гноблення, переживали катастрофу чи занепад, які піднімалися на велику справу національного відродження.

Разом з Великим Кобзарем в один голос я стверджую: “Неволя України – це постійне прокляття, котре самі над собою проголосили її гнобителі” А над ними мститься пригноблена воля України. Доки не буде направлена кривда, зроблена моєму народові, доті неможливий справді міжнародний спокій.

24 серпня 2002 року

І я знову молюся Богу. Я не молився йому сорок два роки, майже не згадував його. Але я вірив у те, що моя мрія безсмертна. І віра моя була найсильнішою. Тепер посивіла моя голова, вщухли пристрасті, але я не жалію, бо я досяг того, про що мріяв із самого дитинства.

Рідна моя країна вільна! Тепер, коли їй сповнюється одинадцять років, а слава її ще тільки мариться, є над чим замислитись. Одинадцять, а ще так мало зроблено для безсмертя!

Ще живою зостається дума про минувшину, свідомість, чим ми колись були. З неї народилася нова сила народна. Нова доба нашої історії. І досі у снах своїх я бачу Україну в постійній боротьбі за свободу. Вся її історія сповнена героїзму, проявленого народом під час захисту рідної землі від татарських орд, турецьких яничар, польсько-шляхетських загарбників, які постійно знущалися над ним, несли йому сльози й горе. Все це залишилося в минулому. Зараз ми зробили великий крок вперед, ми – вільні. Ми вільні духом нашим, душею вільні. І доля Української Держави в наших руках. Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну країну на благо і щастя всього її трудового люду.