Твір-опис тварин у художньому стилі

Зайчику лісі

Настала осінь, але зайчик залишався все ще сіреньким. Йому дуже хотілося поміняти шубку. Він гасав по лісу, вискакував на сусіднє поле, підбирав покинуту моркву, листя капусти.

Ось уже геть усе листя облетіло, навіть дуб почав осипатися. А зайчик усе ще був у сіренькій шубці, що подекуди вже трохи пошарпалася, особливо на боках. Це стало помітним після того, як він мчав від лиски через зарості терну та шипшини. Спогад про це залишила величезна подряпина на лівому боці, яка спершу довго заживала, а зараз виднілася на його шубці.

Страх як хотілося змінити шубку. Зайчик це чув від старших зайців, а сам ще ніколи не міняв. Він навіть не знав, як це буде. Але скоріше б уже геть усе листя облетіло й почали прилітати білі мухи. То буде сигналом, що час змінити вбрання. Його довгі вуха сторожко ловили кожен звук. Помітити його серед пожух лої осінньої трави було дуже важко. От тільки двоє темних очей світилися серед трави як дві тернини. Такими тернинами вони й залишаться, навіть коли зима накаже йому змінити вбрання.