Спочатку було слово

Слово з'явилося першим, потім з'явилася людина, бо ж сказано: спочатку було Слово. Це слово людське одвічне й повсякчас передує всьому, до чого доходить творчість людська. А це значить, що допоки в нас є слово, перед нами є майбутнє, є сподівання і мрії, які можуть бути здійсненними.

Горять у вогні часу храми й фортеці, пергаменти літописів, розсипається на порох матеріальна культура, іржавіють знаряддя праці. Та залишається єдине в первозданному вигляді — рідне слово. А українське слово особливе, бо його вбивали, відбирали, замуровували, але крізь мури, крізь грати й колючий дріт пробивалося воно, не покорене ніким, тягнулося до сонця справедливості, до свободи. Слова, що витворені з самого початку на волі, мають жити на волі, їх неможливо знищити, адже вільне слово підтримує, розраджує. Бо де ж знайти прихисток душі, як не в молитві за допомогою слів. Вони переконують, стверджують, що краса врятує світ. Вільне слово поета провіщає, що є у світі любов, всеосяжна й всепрощенна, є творчість, що не знає меж і кордонів, є відвага до вчинку, котрий покаже гідність духовно вільної людини. Тож не дивно було, що тривалий час матері перестали співати колискових пісень своїм діткам. Бо хіба невільникам потрібна вільна пісня? Таку пісню слід співати або стоячи у весь зріст, або схилившись над малям. Стоячи на колінах, не видобудеш ні вільного співу, ні вільної мови-.

Класична українська література, починаючи від Котляревського та Шевченка, показала всім приклад того, як треба ставитися до живого народного слова, до цього ясного й справді цілющого джерела. Навіть коли ми говоримо про майстерність письменника, ми насамперед маємо на увазі це вміння — душею сприймати й відчувати живе народне слово, його інтонаційні відтінки, всю багатобарвність, розмаїття, красу, що часом буває глибоко прихованою. Народна мудрість закодовує у слові цікаві наукові ідеї з біоенергетики, екології, слово є своєрідним посібником із людинознавства. У ньому знайдено програму живої етики, розумне прогнозування життєвих ситуацій, логічно ясні формули народознавства.

Кажуть: слово до слова, то й зложиться мова. А мова ж — безкінечна як океан, у ній і мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у нещасливу годину, і переможний гук лицарів, які захищали рідну землю, і лебедина пісня закоханого серця, і перший крик немовляти. Рідне слово — як неосяжна душа народу — його щирість, радість і печаль, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. Людське в людині залишається те, що є від Бога, у тому числі слово. Воно вабить, чарує, кличе за собою, і життя не вистачить, щоб перепливти цей могутній мовний океан. Бо рідне українське слово — це Вічність, Правда, Добро і Краса народу.