Соціально-психологічна повість О. Кобилянської «Земля»

Повість О. Кобилянської «Земля» написана під впливом глибокого потрясіння від трагедії, що сталася в селі Димки на Буковині. Відштовхнувшись від життєвого факту жахливого братовбивства, письменниця зображує в повісті широку картину тогочасного селянського життя, розкриваючи умови, що стали поштовхом до страшного злочину. Одна з таких умов — життєво необхідна залежність людей від землі. Однак зрозуміло, що не всіх така залежність штовхала на вбивство. Немовби вирізьблюючи своїх героїв, О. Кобилянська розкриває їхні характери, з'ясовуючи психологічні причини назрівання задуму скоєння злочину в Сави.

Усі персонажі твору пов'язані з землею. Власність на землю визначає взаємини між людьми, їхню психологію, вчинки. «Ми люди, що знаємо лиш землю», — говорить Івоніка Федорчук. Слова про землю звучать у творі неодноразово. Показуючи магічну, містичну владу землі над селянами та її наслідки, О. Кобилянська тонко розкрила психологію героїв. Персонажі твору глибоко індивідуалізовані. Найбільшу увагу авторка приділяє родині Федорчуків, де й стався жахливий факт братовбивства. Старий Івоніка Федорчук — людина спокійна й лагідна. Це працьовитий хлібороб і люблячий батько. Радісних хвилин у його житті було дуже мало. Щоб придбати землю, Івоніка все життя тяжко працює. Однак, навіть ставши заможним, він продовжує так само працювати, відмовляючи собі в усьому, бо боїться втратити землю. Його дружина Марійка така ж працьовита, разом із чоловіком вона поневірялася по наймах і заробітках, економила на всьому, щоб придбати власне господарство. Гонитва за землею, залежність від неї зробили Марійку скупою й черствою. Вона поважає лише тих, хто має гроші, землю. Цим пояснюється її вороже ставлення до майбутніх невісток — Анни та Рахіри. Марійка мріє про одруження своїх синів із багатими сільськими дівчатами. Усі вчинки Марійки зумовлені її поглядами на землю, на власність. Ставлення до дітей у родині Федорчуків також залежить від того, як сини цінують хліборобську працю. Івоніка та його дружина поважають старшого сина Михайла, бо він любить землю, з радістю працює на ній. До молодшого Сави у них немає такого почуття: той лінується, не хоче працювати. У дитинстві молодший син Федорчуків був тихим, слухняним, але під впливом оточення (зокрема родини дядька Григорія), він став грубим, непокірливим, злим. Сава спокійно вбиває пташок тільки заради задоволення, просто так.

Спочатку Саву мало цікавила праця на землі, він прагнув легшого життя, але під впливом Рахіри, яку він кохав, Сава пробує повернутися до землі, здобути її. Проте батьки поставили йому умову: або Рахіра, або земля. Сава хоче мати і те, і друге, а тому йде на злочин. Очевидно, гіпертрофоване почуття до землі, яке мали батьки, стало умовою зародження конфлікту, причиною зміщення пріоритету життєвих цінностей Сави, що призвело до трагедії.

Переживши найстрашніше горе для батьків — смерть одного сина і фактично втрату другого, Івоніка Федорчук поступово втрачає віру в землю. Саві він землі не віддає, працює на ній сам, але без колишнього завзяття. Він уже не прагне збільшити свою землю, але й не знає, як жити далі. Найкращий шматок землі Івоніка хоче віддати сину Анни, який піде до школи. Він хоче, щоб земля допомогла хлопчикові здобути освіту.

Осмисливши багатий життєвий матеріал, О. Кобилянська показала не тільки те, до яких наслідків може призвести рабська залежність людини від землі, а й причини такої залежності. Відомий біблійний мотив братовбивства в «Землі» значно розширюється, поглиблюється, психологічно ускладнюється.