Слабкість та сила народів в історії людства

(за баладою Роберта Льюїса Стівенсона «Вересовий трунок»)

Гідна смерть краща за ганебне життя.

Тацит

Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах.

Долорес Ібарурі

Англійський письменник Роберт Льюїс Стівенсон — засновник англійського романтизму — улюбленець підлітків. Його твори зачаровують молодь, бентежать душу, спонукають до мрій та сміливих і мужніх вчинків. Стівенсон народився в Шотландії і любив свою батьківщину. У баладі «Вересовий трунок» із сумом зображує він трагічну долю корінного населення Шотландії — піктів.

Ідея свободи особистості була дуже близька світогляду Стівенсона, який відчував беззахисність «маленької людини» перед тиранами та переймався її проблемами. Митець не сприймав світ, у якому панує закон «наживи» та задоволення потреб «сильних» за рахунок підкорення слабших. Для нього було важливим зображення трагізму, розгубленості, біди, горя не тільки однієї людини, а й цілого народу. Дійсність, яку зображено в баладі, не обов'язково є реальністю, вона відображує глибокі почуття й переживання Стівенсона-романтика.

У декількох рядках цього твору майстер пера зворушливо змальовує скромність та невибагливість маленького корінного народу Шотландії — піктів, які мали свою культуру, звичаї, жили власними маленькими радощами, мирно працювали та нікому не заважали. Але жорстокий сусідній король на полюванні безжалісно занапастив цілий народ:

В могилках, немов дитячих, На кожній червоній горі, Лежали під квітом червоним Поснулі навік броварі.

Проте все у світі має глибокий природний зв'язок, порушити який не можуть навіть королі. Сила, могутність, слава правителів не має влади над культурними цінностями та духовним надбанням цілого народу. Знищивши піктів, завойовник усвідомив, що вони могли б служити йому, бо незабаром з'ясовується, що напій, який готували пікти, не може варити ніхто.

Король будь-якою ціною прагнув відновити виробництво медового напою, секрет виготовлення якого був відомий тільки знищеному ним народу. Випадково його слуги знайшли двох піктів — старого батька та сина-підлітка — останніх з маленького народу.

Стівенсон показав, що всі народи є важливими з притаманними тільки їм надбаннями в культурі та побуті — знищити їх легко, а відновити — майже неможливо. Король хотів змусити піктів розповісти секрет вересового напою, та марно. Батько навіть жертвує своїм сином, щоб зберегти таємницю знищеного народу:

Зв'яжіть його міцно, владарю, І киньте в кипучі нурти, І я таємницю відкрию, Що клявся повік берегти.

Самопожертва старого пікта виправдана глибоким досвідом та мудрістю. Увесь народ піктів знищено, і вже нічого не можна вдіяти. Жаліючи свого сина, котрого спокусами або катуванням змусили б підкоритися, старий пікт вирішив полегшити його долю.

У баладі «Вересовий трунок» Стівенсон доносить до нас своє особисте сприйняття навколишнього світу, оспівує якісність вчинків людей, показує, що немає великих і малих народів, оскільки кожен народ винятковий. Змальовуючи відносини між шотландцями та піктами, митець закликає до гуманізму, тому що народ, який діє проти ідей людяності, справедливості завжди втрачає...