Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент







Родинна тема у «Кайдашевій сім'ї» І

Родинна тема у «Кайдашевій сім'ї» І. Нечуя-Левицького

У «Кайдашевій сім'ї» І. Нечуй-Левицький показав особливості українського національного характеру, зобразивши життя однієї родини. Безперервні сварки, бійки, взаємні образи, на які витрачається часто наша енергія в родинному житті, спонукали письменника написати цей твір. Автор прагне знайти причини таких сімейних війн у національній вдачі українців.

Розвиток дії в повісті складається з послідовного, хронологічного викладу подій життя селянської родини. Автор майстерно відтворив індивідуальні риси кожного з персонажів, розкриваючи їхні психологічні особливості.

Старий Кайдаш — працьовитий селянин. Але, як і більшість його односельців, Омелько дивним чином поєднує набожність із пияцтвом. Очевидно, саме тому сини не поважають батька. Так показано руйнування одного з важливих родинних укладів, адже повага до батьків — це один із тих елементів, що зміцнює сім'ю. Оскільки старого Омелька мало по-справжньому цікавить, що відбувається вдома, то зрозуміло, що хитра, вередлива Маруся заправляє хазяйством. Автор характеризує її як крикливого провокатора сімейних чвар.

За українським звичаєм, невістка входить до хати батьків чоловіка та має підкорятися свекрусі. І як це нерідко буває, невістка і працює мало, і робить усе не так, як слід. Тому конфлікт зав'язується тоді, коли Карпо вирішує одружитися з Мотрею. І якщо спочатку невістка була «серденьком», то далі Маруся «стояла над душею у Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду». Звичайно, таке ставлення все більше дратувало Мотрю, бо характер вона теж мала складний. До того ж життя в Кайдашів зробило Карпову дружину сварливою, злою, егоїстичною.

Карпо з Лавріном хоч і брати, проте мають різні характери. Навіть майбутніх дружин хлопці уявляють зовсім по-різному. Карпо насмішкуватий, гордий, сердитий та вередливий. За дружину він хоче обрати дівчину робочу та проворну, «та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку». Як бачимо, Мотря такою і є: роботящою, моторною, але ось та «кусливість», про яку говорить Карпо, під час життя в Кайдашів розвивається надмірно, інколи переходячи в лють.

Натомість молодший Лаврін лагідніший, мрійливий, романтичніший порівняно з братом. Ідеальною дружиною він бачить красиву, тиху дівчину, як його Мелашка. У розвиткові показані характери героїв. Чим далі, тим завзятіше вони борються за мотовило, кухоль, сувій полотна. Найзапекліші бої відбуваються, звичайно, за землю, за худобу. Усе це дуже прикро й абсурдно, адже вони рідні люди, які живуть поруч і щоденно через дрібниці (а все-таки навіть землі вистачило б усім потроху) псують один одному настрій, роблячи родинне життя нестерпним. Але найголовніше, що кожен із них має свій власний характер, свої власні як позитивні, так і негативні риси. І кожен почувається правим, бажаючи у весь голос довести будь-що цю правоту. Ніхто з героїв поступатися не хоче. Не хочуть вони й змінюватися, аби стати ближчими, уникнути конфліктів. Але все ж змінюються, тільки чи на краще?

Омелько спився остаточно, Кайдашиха сенс життя бачить у чварах, без яких не минає жоден день. Рідні брати розсварилися через грушу, Мотря зі звичайної бідової дівчини перетворилася на сварливу бабу, навіть Мелашка навчилася грубощів, загартувавшись у сімейних баталіях.

Критичного моменту розвиток конфлікту досягає у змалюванні чергової бійки Мотрі з Кайдашихою, під час якої Маруся втрачає око. До цієї бійки залучена вся родина, члени якої змальовані як розпалені ненавистю вороги, готові навіть повбивати один одного. Тому умовне перемир'я в кінці твору є лише перепочинком перед новими битвами. Зрозуміло, що не тільки груша, а будь-що може стати причиною сварок.

Безумовно, економічно скрутні умови життя тільки підсилюють почуття власності в героїв твору, але ж варто задуматися, чи насправді б усе було гаразд, якщо життя Кайдашів і Кайдашенків було заможнішим. Мабуть, відповідь на це очевидна, адже минають століття, а таких родин не меншає, бо все одно завжди знаходиться що поділити й за що посваритися.