Морально-етична проблематика оповідання Спиридона Черкасенка «Маленький горбань»

Ми не завжди задумуємося, що насправді важливіше — краса зовнішня чи внутрішня. Надто, коли йдеться про людину, що має фізичні вади. Але це люди, що так само хочуть повноцінно жити, які мають надзвичайно щиру вразливу душу й добре серце. Саме такий хлопчик є героєм оповідання Спиридона Черкасенка «Маленький горбань».

Павлик народився з жахливим горбом на спині, адже його батько був п'яницею. Але він так любить життя, вміє радіти. На початку оповідання автор показує, як маленький каліка із захопленням слідкує за грою в м'яча, як щиро сміється, ніби світиться. Дуже прикро, що за більшістю ігор Павлик може лише спостерігати, адже хлопці цураються його, зневажають через фізичну ваду.

Хлопчик зростає із мамою й дідом Антипом, який дуже любить онука. Власне, дід бачить усю несправедливість ставлення до маленького каліки, з багатого життєвого досвіду знаючи, що в житті таким людям нелегко. Дід «гаразд знав вдачу всіх отих Захарків, Проньок та інших, знав, що за великим Павликовим горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його, тому боявся, що пустуни зобидять хлопця: вже не раз доводилося йому, йдучи з роботи, рятувати Павлика й скубти за чуба напасників». Чудово усвідомлював старий і те, що поки він і донька живуть на цьому світі, доти й є кому захистити Павлика.

З теплотою зображує автор героя. Його очі глибокі, добрі, променисті, але одсвічують далеко захованим тихим смутком. Через своє каліцтво хлопчик зростає самотнім, його уяву розважають ненині казки. Ті казки справляють на маленьку душу велике враження, і Павлик яскраво уявляє ліс із його «хижими звірями й сердешними беззаступними зайчиками». Очевидно, саме таким беззахисним зайчиком судилося в житті бути й маленькому горбаню. Павлик дуже любить звірят, пташок і часто плаче й навіть зомліває, коли хлопці розбивають пташині гнізда або скручують голови пташенятам. Для нього незрозумілою і неприйнятною, протиприродною є жорстокість однолітків. Тому коли він бачить, що Захарко встромляє палички біля пташиних гнізд, щоб потім знайти й розорити їх, його душа противиться, бунтує, і хлопчик потихеньку виймає палички, аби врятувати пташенят.

Антиподом Пав ликові виступає розбишака Захарко. Навіть портретна деталь у характеристиці обох хлопців ніби протиставлена — мрійливі чисті блакитні очі Павлика і хижі чорні, які горять злістю, мов у вовченяти, Захарчині. Такі хлопчики, як Захарко, звикли доводити свою правоту силою, не задумуючись про наслідки, тому він б'є фізично слабшого Павлика.

Хоч і скривджений, Павлик так само переживає за Захарка, як тільки-но за малих пташенят. Чиста, добра душа хлопчика не приймає насилля, а може, малий усім серцем хоче вірити, що Захарко виправиться, стане кращим. Найгіршим є те, що зірвиголова навіть не кається, а лише боїться, що дід Антип його відлупцює. Тим більше благородним видається вчинок Павлика, який захищає Захарка і пропонує йому пограти, аби врятувати від покарання. Нібито конфлікт вичерпаний, але зрозуміло, що при першій нагоді Захарку знову може так само легко образити чи побити маленького горбаня.

Фінал залишається відкритим, ми нічого не дізнаємося про подальшу долю Павлика, але такий маленький епізод із його життя змушує замислитися про важку долю довірливого, доброго й беззахисного каліки, якому, на жаль, трапиться на шляху ще багато злих, нещирих, егоїстичних людей, готових у будь-який момент познущатися з хлопця.