Написання творів з української літератури в 5 класі

Міфи й легенди українців

Мої обереги

У кожної людини є свої обереги, які ще називають талісманами. Слово «оберіг» мені ближче, бо «талісман» походить з арабської мови й означає «щось таємниче, загадкове».

Які ж у мене є обереги? Я вважаю, що насамперед мене оберігає той хрестик, який мені дали під час хрещення. Хоча якщо добре поміркувати, то оберігає не сама символічна прикраса, а те, що я вірю в добро і в те, що воно повертається до мене, якщо я роблю щось хороше.

Ще в мене є оберіг, подарований мамою спеціально для школи. Це яскрава, малесенька, як мізинчик, лялька, виготовлена мамою з різнокольорових ниток. Я завжди беру її з собою до школи. І коли буває складна контрольна робота, я дістаю її та непомітно саджаю коло пенала. Тоді мені здається, що вона дивиться на мене крихітними оченятами-намистинками й посміхається, ніби підтримує мене.

На мою думку, усі обереги й талісмани є чародійними доти, допоки людина вірить у їхню магічну силу, а не стане віри — не стане й захисної сили цих предметів.

НАРОДНІ КАЗКИ

Шкільна казка

Я розповім вам казку про друзів, які спершу були запеклими ворогами. Жили-були вони в одному невеличкому будиночку, що звався пенал. Окрім них, там ще мешкали пані Лінійка, пані Стру- жилка та пані Ручка. А звалися наші герої малюк Ластик та малюк Олівець. Якщо інші мешканці пенала жили мирно, кожен трудився в міру своїх можливостей, то малюки весь час сварилися. Що намалює Олівчик, то тут же його роботу знищить Ластик. Олівець спершу думав, що він погано виконує свою роботу, бо погано загострений, тому звернувся до пані Стружилки за допомогою. Але й це не допомогло. Ластик увесь час стежив за ним, і рідко коли вдавалося Олівчикові залишати свою роботу недоторканою. Особливо лютував Ластик у зошиті, де щось було написано червоним чорнилом та ще й з кількома знаками оклику. Несила вже було Олівчикові змагатися з Ластиком. «А ти з ним подружися, спробуйте разом охайно робити роботу, я вам теж буду допомагати», — підказала пані Лінійка.

Так Олівчик і вчинив, запропонувавши дружбу Ластикові. З тих пір вони й дружать і обидва пишаються своєю охайною й точною роботою, яку вони старанно виконують на чистому полі зошита.

Ось такі дива бувають у школі. Казці кінець, хто прочитав — молодець.

ЛІТЕРАТУРНІ КАЗКИ

Я не хотів би зустрітися з фарбованим Лисом

(за казкою Івана Франка «Фарбований Лис»)

Здавна відомо, що в усіх казках Лисиця хитра й підступна. Це ж показує і Іван Франко в казці «Фарбований Лис». Лис є уособленням хитрощів, лицемірства, нещирості. Але мене вражає довірливість усіх інших звірів, вони на віру сприймають усе, що скаже Лис.

Казка є казкою, та в ній ми впізнаємо характерні риси людей. А вони, з такою вдачею, як у Лиса, не перевелися й донині. Тому доводиться бути уважним, щоб уникати таких людей або викривати їхні негативні риси. У їх присутності я почуваю себе незатишно, і буває прикро, коли хтось відверто лицемірить, і знаходяться такі, що починають вірити тій людині. Я розумію, що в житті часто доведеться зустрічатися з такими Лисами, тому треба бути не легковірним, а вміти розбиратися в людях і мати почуття власної гідності. Тоді нечесним і лицемірним не буде підтримки, і вони зможуть добре подумати про свій характер і виправитися.

Добрі Хухи в нашому житті

(за творчістю Василя Короліва-Старого)

Не один раз мені доводилося чути розповіді про різних домовиків. Доводилося чути і страшні, і смішні історії, навіть читати про них. Про цих хатніх мешканців я розпитував і бабусю, і її знайомих. І ось які думки в мене виникли.

Усе залежить від нашої віри в них і від того, як ми ставимося до своєї родини, оселі. Бабуся розповідала, що раніше, коли люди переселялися в іншу хату, то обов'язково біля підпіччя ставили мисочку з молоком або з якимись ласощами та примовляли: «Ходи з нами до нової хати, ми тебе не скривдимо, і ти на нас не ображайся». А наступного дня дивилися, чи Домовий узяв хоч крихітку з поставленого. Якщо взяв чи надпив молока, тоді все гаразд. Якщо ж ні, то його ще двічі просили. Виявляється, Домові дуже вередливі, але віддані тій оселі, де панують лад та спокій. Там, де вони оселилися, не можна лаятися, сваритися та погано поводитись.

Мені б дуже хотілося, аби такий Домовичок чи Хуха оселилися в нас, тоді б я кожного разу пам'ятав, що їх кривдити не можна, а значить, і я маю поводитися дуже добре.

Що я попросив би у Долі

(за твором Івана Липи «Близнята»)

Уявляю себе на місці матері, яка просила у Долі щастя своїм синам, і їй це було насправді складно 'зробити. Адже їй не давала Доля часу на довгі роздуми. У мене ніби є час на роздуми, але теж важко відповісти на питання: що я попросив би у Долі...

Перше, що спадає на думку, — це здоров'я для всієї родини. І тут же обсідають сумніви: будуть усі здоровими, але чи