Якби Карпо Летючий опинився в нашому часі...

(за твором Івана Нечуй-Левицього «Запорожці»)

Карпо Летючий, за твором Івана Нечуя-Левицького, мав можливість побачити справжніх запорожців — мужніх, відважних, красивих, мудрих. Головне те, що для них було важливим. А найперше — це була любов до рідного краю, до свободи, до незалежності, пошана до своїх батьків, зокрема, матері.

Якби Карпо Летючий опинився в нашому часі, то, напевно, порадів із того, що ми ні з ким не воюємо, маємо свою незалежну державу, державну мову, а не «нарєчіє», як про це говорили за часів козаччини. І люди себе називають українцями, а не якось інакше. У нас є свої українські школи, де навчаються українською мовою. Та мені здається, що якби Карпо пильніше придивився, то щось би його засмутило. Я маю на увазі наші забруднені відходами різних підприємств річки, засмічені сквери й двори. На мою думку, він би просто не зрозумів: як це можна жити на своїй землі, а поводитись, як варвар — прийшов, кинув сміття й мовчки пішов собі далі.

Треба частіше думати про те, що про нас подумали б пращури, тоді ми б піклувалися про те, щоб не осоромитися перед ними.

Про що я запитав би в Івана Сірка

(за твором Оксани Сенатович «Малий Віз»)

Якби сталася така уявна нагода, то я не запитував би про підводний човен і першу ракету. Я б запитав про інше. Я прочитав багато легенд про відважного отамана, і ось що мене зацікавило. Козацький ватажок Іван Сірко вважався нездоланним, бо його ні куля не брала, ні шабля. В одній легенді розповідається, що на тому місці, де вдарить шабля по його руці, тільки синець залишається. То я хотів би запитати, яким чином він гартував своє тіло, свій дух, щоб стати таким непереможним. Адже для цього, як мені здається, крім фізичних вправ, мали бути ще й вправи інші — для зміцнення духу. Дух, як на мене, — це внутрішній стан людини, уміння зосереджувати свою увагу й силу волі. Отож мені було б цікаво знати, що було вигадкою, а що було правдою в легендах. Єдине, що точно відомо, — це те, що Іван Сірко не програв жодної битви, а їх було аж 57. І саме про нього складено найбільше легенд. Та з часом, можливо, я й сам знайду відповіді на ці питання, коли почну серйозно вивчати історію.

РІДНА УКРАЇНА. СВІТ ПРИРОДИ

Любов поета до рідної землі

(за поезіями Тараса Шевченка)

Тарас Шевченко виріс серед квітучої української природи. Навіть для зарубіжних мандрівників українська земля була напрочуд дивною. Вони із захопленням писали про те, що лісів, озер, пасовиськ було неміряно, що в лісах водилася різна птиця, багато звірини, можна було збирати дикий мед, а в озерах та річках кишіла риба. Україна завжди була благодатним краєм — найкращі чорноземи, найкращі ліси, найкращі степи. Мальовничі куточки природи можна спостерігати повсюдно.

Чудові краєвиди впадали в око видатному українському поетові Тарасові Шевченку, коли він писав: «Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть». І перед нами постає картина тихого літнього надвечір'я, домашнього затишку серед розкішної природи. Поет дуже любив рідну українську землю. Навіть небо над Україною для нього було іншим, і він із такою любов'ю написав: «За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає...»

У великого Кобзаря є безліч віршів, де він описує рідну природу, милі серцю краєвиди.

Українські солов'ї

(за твором Костянтини Малицької «Соловей»)

Письменниця дуже детально описала життя маленького птаха, його неспокій, клопоти, тому нам стають зрозумілими і поведінка співака, і його турбота про своїх малят. Та все ж, здається, що основне призначення невтомного співака — це виконувати свої найкращі пісні, найкращі мелодії мають пролунати на весь світ. І ці мелодії особливо милі серцю людини, тож стає очевидним, чому люди порівнюють прекрасних співаків і співачок із солов'єм. Адже так співати може тільки натхненна людина, яка у свій спів вкладає не тільки вправну майстерність, але й душу.

Я часто чую по радіо, як називають українськими солов'ями таких славетних співаків, як Анатолій Солов'яненко, Лариса Кириченко, Оксана Петрусенко. Мене тільки дивує, чому рідко так називають сучасних співаків. Хоча, я переконаний, що українськими солов'ями, які гідно доносять до слухачів свою пісню, можна назвати Руслану, Тараса Петриненка, Олександра Пономарьова. Ніколи українська земля не залишиться без своїх солов'їв, як у прямому, так і в переносному значенні.

Тепло рідного дому

(за твором Олени Пчілки «Сосонка»)

Незалежно від того, де ми живемо, чи в місті, чи в селі, ми завжди відчуваємо тепло рідної оселі. І це тепло вимірюється не температурою повітря, а затишком і любов'ю, які панують у хаті чи міській квартирі. Комусь, у селі наприклад, приємно примчати додому заборсаним у снігові, але з радісною усмішкою, бо зустрінуть його люблячі мама, тато чи бабуся або дідусь. Насварять, звичайно, але тут же приголублять і дадуть чашку гарячого чаю. А в місті відбувається те ж саме. З тією різницею, що треба збиратися на якийсь поверх багатоповерхівки. А все інше однакове: рідна домівка оберігається теплом родинних стосунків. Затишно там, де тебе чекають