Прикро думати, що десь є діти, у яких одна велика домівка на всіх — інтернат. Та я переконана, що там працюють добрі досвідчені люди, і вони виховають цих дітей такими, що їм захочеться мати свою власну затишну домівку, до якої будуть із радістю повертатися вже їх діти.

Гаї шумлять

(переказ вірша Павла Тичини «Гаї шумлять...»)

Я вийшов аж за околицю, де ростуть пишні зелені гаї. Зупинився і слухаю, як шумлять їхні крони. Десь високо в небі пливуть білі хмаринки, і я замилувався тим, як вони повільно й велично пропливають по небу. Я милуюся, разом із тим дивуюся, чому це раптом мені так стає весело. Враз десь здалеку почувся дзвін. Зупинився — прислухаюся до цих звуків. А мої думки линуть над нивами, що нагадують приливи, і я ніби купаюсь, мов ластівка. Я простую далі й далі, зворушений побаченим. Здається, що я когось несподіваного очікую, простую далі, наспівуючи якусь пісеньку. Я наспівую не сам, а разом із шепотом трав, які голублять усе довкола. Он вдалині замріявся невеличкий гай над річкою, а ген далі видно неба край — чисте золото. Не просто золото, а нагадує покотило — таке кругле. А річка прямо переді мною горить-тремтить. І це можна передати лише музикою.

Могло бути інакше

(за твором Євгена Гуцала «Лось»)

Мені було дуже важко читати це оповідання. Та я знаю приклади жорстокого ставлення до домашніх тварин — що вже казати про диких. Усі закликають бути добрими, та тільки від закликів до добрих справ — дуже далеко. Якби люди думали не про наживу, а про те, що треба бути добрими, то історія з лосем мала б зовсім інший розвиток. Наприклад, діти допомогли б лосеві, а в цей час до дітей підійшов би добрий чоловік, який підказав би, як правильно й доцільно повестися, щоб порятувати тварину. Вдячний лось, напевне, подивився б на своїх рятівників лагідним поглядом і подався б до лісу, до вільного життя. Та, на превеликий жаль, дядьків Шпичаків не меншає з року в рік.

Для когось полювання залишається улюбленою забавою, а не потребою життя, як це колись було для наших предків. Усе ще не перевелися різні мисливські товариства, що дозволяють убивати нещасних тварин.

Я вважаю, що діти набули сумного досвіду, що знадобиться їм у майбутньому, а саме: добрі вчинки треба відстоювати настільки, настільки вистачає сил, і не довіряти лицемірним запевненням деяких непорядних дорослих.

Зустріч з весною

(за поезіями Богдана-Ігоря Антонина)

Весна, виявляється, кожного року різна: то вона довго спить, а потім враз пробудиться. А то, буває, уже й сніги зійдуть, уже й зелень готова вибухнути живим цвітом, а вона все ще чомусь зволікає. Та неодмінно відбувається одне: весна завжди настає. Про це дуже образно написав у вірші «Весна» поет Богдан-Ігор Антонич: «росте Антонич, і трава росте». Мені теж здається, що я починаю рости тоді, коли приходить весна, росту разом із деревами, травою, різними квітами. А ще в поета таке прекрасне спостереження: зірки з'являються на небі навесні, ніби хтось із рушниці вистрілює в небо. Можливо, весною вперше так яскраво починають сяяти зірки, ніби «зорі-кулі».

Весна завжди багата на різні несподівані речі, коли раптом помічаєш те, чого раніше не помічав. Ось наприклад, якщо дивитися на місяць крізь дерева, які ледь-ледь почали випускати бруньки, то справді він здається поділеним на шматочки: «на вільхах місяць розкльовують зозулі». До речі, чому зозулі, адже вони прилітають пізніше за інших? Та тому, що зозулі своїм «ку-ку» віщують вік і підтверджують те, що весна — це життя, де все росте й буяє.

Якби моїм товаришем був Олесь

(за твором Григора Тютюнника «Дивак»)

Якби моїм товаришем був Олесь, то, думаю, нам спершу було б важко знайти спільну мову. Чому? Бо таких людей, особливо моїх ровесників, які живуть із природою, як у своїй родині, дуже мало. Просто взагалі меншає людей, які б не тільки відчували, досліджували, але й поважали природу так, як це вмів робити малий Олесь. Тому мені здається, що він і серед нас був би диваком. Але це на перший погляд, далі він би завоював авторитет, адже він стільки знає, розуміє та відчуває, як ніхто з нас. Ми більше знаємо про комп'ютерні ігри, аніж про те, що росте, літає і співає, цвірінькає довкола нас.

Ми б із Олесем товаришували по-справжньому. Я уявляю, що ми часто бували б у лісі, і він би стільки багато мені розповів такого, чого я сам не знаю. І ще ми б разом розшукували гнізда птахів на землі та робили непомітне маскування, щоб ніхто не посмів до них добратися. А ще ми писали б плакати, щоб люди, які йдуть на відпочинок до лісу, читали їх: «Ліс живий, як і ми, не ображайте його!» або: «Ліс також наша домівка, а в рідному домі має бути чисто!» Я вважаю, що нас би зрозуміли.

Моя улюблена річка

(за поезіями Миколи Вінграновського)

На мою думку, улюблена річка має бути в кожної людини. Чому? Та саме тому, що наша Україна має дуже багато рік, річок і річечок.