Поема-комедія Т.Г.Шевченка «Сон» та сучасна суспільно-політична дійсність

Сатирична поема «Сон» належить до найвизначніших творів поета періоду «Трьох літ». У цей час центральною темою його творчості стає критика самодержавно-кріпосницького ладу в сучасній поетові Росії. У поемі «Сон» це здійснюється в алегоричній формі. Шевченко дав до твору підзаголовок «комедія», прагнучи підкреслити сатиричну спрямованість поеми.

Ліричному героєві твору, що знаходився напідпитку, начебто наснився дивний сон. Герой пролітає над землею, потрапляє в різні куточки царської Росії. Такий прийом дає Шевченкові змогу вільно переміщатися з однієї місцевості в іншу та створити повну картину становища народу в самодержавно-кріпосницькій Росії. Розпочинається поема вступом, у якому в сатиричній формі розповідається про сучасне поетові життя. Поет просить сучасників схаменутися, бути людянішими, бо «усі на сім світі — І царята, і старчата — Адамові діти». Далі поет переповідає сон, що наснився ліричному героєві. У цьому сні можна виділити три епізоди: перший — життя в Україні, другий — в Сибіру, третій — у Петербурзі в царських палатах.

Пролітаючи над Україною, ліричний герой поеми звертає увагу на контраст між її мальовничою природою та становищем трудового люду. Описи української природи належать до найпоетичніших місць у поемі. Разючим контрастом до природи видається життя кріпаків. Шевченко наводить вражаючі факти: під тином опухла дитина помирає з голоду, а мати в цей час жне на панщині пшеницю, у вдови- каліки єдиного сина забирають до війська, жінку-покритку батьки вигнали з дому... Описавши такі явища, поет звертається в полемічному запалі до самого Бога, дорікаючи йому за невтручання. Поет ставить запитання: «Чи довго ще на сім світі катам панувати?»

Із України уява поета переносить нас до Сибіру, на рудники, де добували золото. На рудниках тоді працювало багато політичних засланців. Ліричному героєві почулося, ніби під землею загули кайдани, і він побачив каторжан. Були там карні злочинці, засуджені за вбивства, пограбування, а серед них — «цар волі, цар, Штемпом увінчаний!». В образі «царя волі» Шевченко втілив типові риси борців за народну волю. Цей герой вирізняється серед інших, поводиться з гідністю: «В муці, в каторзі не просить, Не плаче, не стогне! Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне!»

Шевченко згадує і «думи, рожевії квіти», які сіяв у народі «цар волі» — борець за народні права. Його турбує, чи зуміли борці за народну волю передати, посіяти свої ідеї серед людей, чи подбали вони про те, щоб ці ідеї поширилися в народі.

Із Сибіру автор переносить нас до Петербургу, і в цьому епізоді він досягає найбільшого сатиричного ефекту. Петербург уявляється Шевченкові містом, побудованим на людських кістках, на крові. Пролітаючи над Петербургом, ліричний герой звертає увагу на пам'ятник, який побудувала Петру І Катерина II. На пам'ятнику написано: «Первому Вторая». Шевченко висловлює народну точку зору на діяльність цих царів, які принесли багато лихого Україні:

«Це той Перший, що розпинав Нашу Україну, А Вторая доконала Вдову-сиротину ».

За допомогою «землячків» ліричний герой у Петербурзі потрапляє в царські палати. Цей прийом дав Шевченкові можливість сатирично змалювати царя та його придворних, розкрити нікчемність їх прагнень та інтересів. Царя поет порівнює з ведмедем — така його величезна сила. Коли ж цей вельможа опиняється на самоті, то перетворюється на маленьке нікчемне кошеня. Цар із царицею та їхні придворні змальовані за допомогою сатиричних характеристик. Цар — високий, сердитий, цариця — «мов опеньок засушений, тонка, довгонога», вона ступає «мов чапля», цар не говорить, а «цвенькає», із підлеглими вони «мов сичі надуті», розмови царя й цариці нікчемні, вони говорять «о нових петлицях та о муштрах ще новіших». Не краще змальовані й придворні. Це панство «пихате, пузате», вони заграють із царем, розважаються, пиячать. Про стосунки між царем і підлеглими Шевченко добре сказав в епізоді, влучно названому І. Франком «сценою генерального мордобитія». П'яний цар, розсердившись за щось на свого підлеглого, вдарив його в пику. Той — нижчого за чином, і так далі. У цій гротесковій сцені Шевченко підмітив основний бюрократичний принцип керівництва в самодержавній Росії, коли «менший меншого туза». Показуючи такі викривальні за своєю силою сцени, поет говорить читачам, що далі так жити не можна. Питання, поставлене на початку поеми: «Чи довго ще на сім світі катам панувати?», є ідеєю цього сатиричного твору.