Складність історичної долі українського народу, боротьба за визволення

(поема Тараса Шевченка «Гайдамаки»)

У ранній період творчості поета важливе місце посідає тема історичного минулого України. Шевченко вибирає в минулому ті події, які могли б пробудити приспану національну свідомість сучасників, нагадати їм про славні традиції предків. Цій темі присвячені поеми «Гайдамаки», «Гамалія», «Тарасова ніч» та інші твори.

Особливо цікавила Тараса Шевченка Гайдамаччина. Він виріс у тій місцевості, по якій прокотився гайдамацький рух, збереглися спогади старших людей про Коліївщину та її славних ватажків Івана Гонту й Максима Залізняка. Багато розповідей Шевченко чув від свого діда. У ті часи в офіціозній історичній науці повстання гайдамаків оцінювалося негативно, їх називали бандитами, розбишаками. Написавши у 1841 році поему «Гайдамаки», Т. Шевченко зняв ці несправедливі звинувачення, показав гайдамацький рух як визвольний, а самих гайдамаків — як патріотів, борців за народну волю.

Тема поеми — повстання гайдамаків у 1768 році, відоме як Коліївщина. Сюжет поеми розгортається двома лініями: одна — змалювання повстання під проводом гайдамаків (історична лінія), друга — особиста — життя Яреми Галайди. Головним героєм поеми є повсталий народ, як називає його Шевченко «громада в сіряках». Усі повстанці наділені героїчними рисами. Поет порівнює їх з орлами. У поемі підкреслюється масовість гайдамацького руху — повстали не тільки чоловіки, а й жінки та підлітки: «Навіть жінки з рогачами пішли в гайдамаки». Образ повсталого народу конкретизується в поемі кількома постатями: Яреми Галайди, народних ватажків Максима Залізняка та Івана Ґонти.

Ярема Галайда — образ, створений художньою уявою Шевченка. У ньому втілені типові риси повсталого селянства, він наділений індивідуальною життєвою долею. Ярема — наймит, попихач. Після того, як конфедерати викрали його кохану Оксану, вбили її батька, Ярема приєднується до гайдамацького руху. Автор поетизує цього героя, наділяє типовими настроями повсталого народу. У гіперболічному плані змальовано поведінку Яреми на полі бою, щоб підкреслити його хоробрість, ненависть до ворога: «Ярема — страшно глянуть, по три, по чотири так і кладе». Водночас, у цьому образі втілені й індивідуально неповторні риси, що виявляються в стосунках Яреми з Оксаною. Показово, що у фіналі твору Ярема не гине.

У поемі змальовані й видатні ватажки гайдамацького руху: Гонта та Залізняк. Образ Максима Залізняка перегукується з фольклорними творами. В основу цього образу лягли народні уявлення про легендарного ватажка. Залізняк відважний, у бою він завжди попереду, власним прикладом запалює повстанців. Це також досвідчений і мудрий ватажок. Він не втрачає рівноваги, витримки в найскладніших обставинах. У героїчному плані змальований і образ Івана Ґонти. Шевченко зображує його як людину до кінця віддану присязі й громадському обов'язку. Однією з найдраматичніших є сцена вбивства Гонтою своїх дітей, народжених від матері-католички. У цьому епізоді Шевченко відходить від історичної правди, бо Гонта не вбивав своїх дітей насправді. Таким чином Шевченко хотів підкреслити відданість гайдамацького ватажка громадській справі, своєму народові.

Цікаво змальований у поемі й співець-кобзар Волох. Його зброєю є пісня. Якоюсь мірою цей кобзар уособлює настрої самого автора «Гайдамаків». У піснях Волоха втілюються народні настрої, багато з них мають фольклорну основу. Важливо відзначити, що Шевченко не змалював поразки гайдамацького руху, розправи над його ватажками. Він закінчує поему на оптимістичній ноті. Метою Шевченка було показати героїчні традиції минулого, пробудити в читачеві інтерес до гайдамацького руху.

Шевченко не був прибічником ворожнечі між слов'янськими народами. У передмові до «Гайдамаків» він вказує, що наші предки помилялися, коли ворогували, що слов'янські народи повинні дружити між собою, жити мирно. Розповіддю про гайдамацький рух. поет хотів нагадати онукам, «які панам жито сіють», про те, як треба любити й обороняти свій край.

Значення історичних поем Т. Шевченка полягає в уславленні минулого українського народу, у прагненні за допомогою історичного матеріалу пробудити в сучасників почуття національної гідності.