Роль пісні в п'єсі Івана Котляревського «Наталка Полтавка»

Народна пісня — це душа будь-якого народу. Тим більше, якщо це стосується української пісні. Бо наша мова — співоча, за красою й милозвучністю недарма посідає одне з перших місць у світі. За легендою, сам Бог подарував нашому народові пісню. З того часу всі свої почуття — радість, сум, тугу, надію — українці висловлюють у піснях.

Важливе місце займає пісня і в п'єсі Івана Петровича Котляревського «Наталка Полтавка». Перша п'єса нової української літератури недаремно отримала назву народної опери. Пісня — одна з дійових осіб п'єси, вона супроводжує появу мало не кожного персонажу. Автор органічно включив у свій твір народні пісні — «Ой, під вишнею», «Та йшов козак з Дону», «Гомін, гомін по діброві», літературні — «Всякому городу нрав і права...» Кілька пісень були спеціально написані самим драматургом — «Сонце низенько», «Віють вітри, віють буйні», «Ой, я дівчина Полтавка», а для театральної вистави ці чудові тексти поклав на музику видатний український композитор Микола Лисенко. Котляревському і Лисенку вдалося зробити настільки точну і вдалу стилізацію під український фольклор, що пісні з «Наталки Полтавки» давно вже вважаються народними, і хіба що вчені-фольклористи та історики музики можуть точно сказати, де народна, а де авторська пісня.

У п'єсі «Наталка Полтавка» пісні — це не просто музичне тло чи вставні номери, а один із головних засобів розкриття характеру персонажів. Уже перша пісня у виконанні Наталки «Віють вітри, віють буйні», якою розпочинається п'єса, розкриває перед нами душевний стан героїні, змальовує ті обставини, у яких вона перебуває. Вона схвильована, тужить за своїм коханим: «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися! Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися!»

Контрастом до цих щирих слів Наталчиної пісні звучать слова пана возного: «Безмірно, ах! Люблю тя дівицю, Как жадний волк младую ягницю». Пісні ж виборного мають сатиричний характер, вони видають у ньому людину, яка вміє пристосовуватися до будь-яких життєвих умов, а виконання пісні «Ой, під вишнею...» мало метою показати недоречність залицяння возного до молодої дівчини.

Наталчин коханий, Петро, вже завдяки першій пісні постає як людина сентиментальна, але нерішуча; він здатний поступитися перед ударами долі, а не протистояти їм: «Ой, як я прийду, Тебе не застану, Згорну я рученьки, Згорну я білії Та й не жив стану...» Завершується п'єса також піснею, яка несе в собі основну ідею твору: «Коли хочеш буть щасливим, То на Бога полагайся; Перенось все терпеливо І на бідних оглядайся».

Українська пісня увібрала в себе віковічну мудрість нашого народу. Вдале поєднання народних і авторських пісень стало запорукою популярності першої народної опери «Наталка Полтавка».