Фігурні (курйозні) вірші Івана Величковського

Барокова поезія другої половини XVII століття стимулювалася засвоєнням теоретико-літературних знань і розвивалася у найтіснішому контакті з викладанням поезії в школі. На той час писання поезії не було таїнством. Для епохи бароко створення віршів є обов'язком. У школах викладалася теорія поезії — поетика. Велика увага приділялася концептуальній насиченості, парадоксальності вірша. Характерною ознакою барокової поезії, на думку дослідників, є надзвичайно гіпертрофований розвиток словесно-декоративного орнаменту: в художньому творі на перше місце висувається форма, змістові надається другорядне значення. Мета мистецтва за часів «бароко» — вразити, зацікавити читача несподіваними стилістичними ефектами. Загалом, у поезії цієї доби виразно виявлена тенденція циклізувати поезії, об'єднувати їх у групи на підставі жанрово-тематичної спорідненості, певної художньої форми тощо.

Поезія XVII століття не менш багата експериментами, ніж сучасна авангардна лірика. Яскравим представником курйозного барокового вірша є Іван Величковський — автор двох збірок із цікавими назвами «Зеґар з полузеґарком» («Годинник і півгодинник») та «Млеко». В основу першої збірки покладено філософську концепцію минущості часу. Збірка складається з кількох частин. «Зеґар цілий» містить двадцять чотири вірші, які визначають зміст кожної години доби, двовірші співають славу Богородиці, а рефреном звучить «Радуйся!» Друга частина доповнює першу, години розбиваються на денні й нічні. Третя частина — «Минути», тобто хвилини, побудована за принципом анафоричної рими.

Збірка «Млеко» є своєрідним зразком хрестоматії експериментального вірша, становить ніби добірку прикладів різних видів курйозного й фігурного віршування. Збірка складається з передмови й кількох розділів. І. Величковський подає різні зразки фігурного вірша, наприклад, «ехо» (луна), принцип якого полягає в тому, що два останні склади, повторюючись, відлунюють у наступному рядку; «рак літеральний» — паліндром, у якому літери читаються зліва направо і справа наліво; «рак словний» — ритміка зберігається, слова читаються зліва направо й навпаки; «піраміди», «лабіринти», інші графічні фігури; акровірш тощо. Естетичний смисл цих словесних «іграшок», як назвав свої фігурні вірші Іван Величковський, полягав у тому, щоб стимулювати інтелектуальний потенціал читача, який допомагав би осягнути невідоме й незрозуміле та давав би естетичну насолоду від «розгадування загадок».

Фігурні вірші стоять на межі різних видів мистецтва. Це своєрідний химерний синтез зорового й слухового образів, перетин словесного й графічного вираження смислу. Таке кооперування різних мистецьких форм є характерною тенденцією для барокової естетики. Автор фігурних віршів повинен мати неабиякий талант володіння словом, бути в постійному художньому пошуку. Іван Величковський і є саме таким митцем слова, чия експериментальна творчість через стільки часу стала справжнім поштовхом для цілої плеяди оригінальних українських поетів-вісімдесятників, таких як І. Іов, М. Мірошниченко, М. Сарма-Соколовський, Н. Гончар, В. Женченко, А. Мойсієнко.