Народна творчість сьогодні

Що таке народна творчість? Визначень сьогодні існує багато, та всі вони не охоплюють глибинної суті народної творчості, бо вона в деяких своїх жанрах намагається бути консервативною (весілля і всі обряди, пов'язані із цим дійством, Святвечір на Різдво,

хрещення, похорони тощо), та все ж у переважній більшості народна творчість є чимось більшим та особливим у суспільному житті. Можливо, для цього треба дивитися на неї не як на фольклор, що застиг на сторінках багатотомних видань, а як на процес, що викликає до життя ті чи інші жанри, які є необхідними в певний момент історичного розвитку.

Для прикладу хочу навести такі жанри народної творчості, як анекдот, народна усмішка (хоча дуже часто різницю між ними провести дуже важко), прислів'я, приказки, примовки. З розвитком міських інфраструктур з'явилися такі види народної творчості, як міський фольклор. А я б ще додав такі види, як студентський фольклор, учнівський (або шкільний) та дитячий.

З одного боку — це сучасна творчість і забарвлена сучасною лексикою, з іншого боку — це все-таки творчість, яка не має авторства та має безліч варіантів, що усно поширюються. Наприклад, такі жартівливі примовки зі шкільного навчання: «Щоб поділити дріб на дріб, треба їсти білий хліб». Або з уроків хімії: «Аш два о плюс пшоно, та додати натрій хлор — то і буде вам кандьор» (кандьор — діалектна назва кулешу з пшоном та салом).

Особливо мене вражає великий набір примовок, в основі яких лежить величезний виховний потенціал. Призначення цих примовок — навчити дітей (а може, і не тільки дітей) ввічливо й правильно розмовляти.

Ось що я спостерігав на Полтавщині, коли був там на канікулах у бабусі. Проходить мимо гурту людей якийсь парубійко і байдуже до когось вітається: «Здоров!» І тут же негайна відповідь-примовка: «Здоров» — до коров, а до людей — «здрастуйте». Або інше: відповідаючи на якесь питання, хтось із дітей каже: «Да». А у відповідь чує: «Да — свиня вуха пооб'їда» (це означає: треба казати українською мовою «так»). Часте й невиправдане вживання «ну» тут же буде припинене зауваженням: «Не запрягав, то й не нукай». І вже геть неввічливе привітання «здрасьтє» отримає навідмаш: «Не засьте» (тобто не застуйте, це означає: привітайся по-людськи). Бувають і грубенькі примовки, але вони запам'ятовуються, і тому наступного разу дитина зверне на це увагу й не буде говорити зневажливою мовою.

Вживання «шо?» замість «що?» має такий вигляд: «Шо?» — «Куряче капшо!» Після такої примовки не захочеш більше почути подібну відповідь і будеш остерігатися казати «шо» замість «що». Або вживання слова «жалко» замість «жаль» викличе зауваження: «Жалко у бджілки». І ще: часто діти, які особливо не турбуються про те, як вони спілкуються, замість запитального «що» можуть сказати: «Га?» На таке неввічливе «га» відповідь не забариться: «З'їж те, що плига!»

І даремно дехто з моїх однокласників вважає, що фольклор — це щось історично минуле, що зберігається у фольклорних збірниках. Народна творчість жива, допоки живе народ, який створює нові види, жанри. Треба тільки бути уважним спостерігачем, а може, й дослідником, наприклад, дитячого фольклору. Це дуже цікава й невичерпна тема.