Чим полонила Настя Лісовська «пана трьох частин світу», або «Якби я був султан...»?

(за твором Остана Назарука «Роксолана»)

Спробуйте уявити себе могутнім володарем. Вам підкоряються землі «від тихого Дунаю до Багдаду, від кам'яних могил фараонів до найдальших розташувань військ у пустелях». Щодня до ізас прибувають численні гурти невольників, наймогутніші владики падають до ніг, щоб урятуватися. Ви маєте сотні наложниць, прислужників- підхалимів, чию жалюгідність і нещирість доводиться бачити день за днем. Чого б ви тоді бажали, чого прагнули? В оточуючому вас світі настільки багато шукачів вигоди, солодкої брехні, гіркого вина, що втрачається віра у справжнє, у нештучні почуття, у щиру посмішку, довіру й любовне піклування. Але раптом, немов цвіт папороті в купальську ніч, з'являється Вона. Та, що не кидається в ноги й не прагне багатства, що говорить так, ніби ти й не султан, а просто товариш із села, сміливо й відкрито. Звичний ритм думок бере тайм-аут, поступаючись місцем непідкупному зацікавленню й жевріючій надії.

Так сталося з молодим падишахом Сулейманом при першій розмові з дівчиною з далекої країни, однією зі своїх одалісок, майбутньою Роксоланою, султанкою Місафір. Як підмічає Остап Назарук, Настя одразу «доволі глибоко загнала йому в нутро солодку» але затруєну стрілу першого враження симпатії й любові». Який же рецепт отрути тієї стріли?

Найперше, беремо щирість у найбільшій із можливих концентрацій, непідкупну й всеосяжну, таку, навіть крапля якої відчутна. Додаємо сміливості й витримки, що дають нам смак вільної, природної та невимушеної поведінки. Але не забудьте сипнути жменьку ледь відчутного тремкого хвилювання. Так поводилася Настя Лісо- вська, потрапивши на аудієнцію до султана. Але цього недостатньо, адже кожна розмова — це як гойдалка: перевага нетривка і треба знову штовхати. Наступним інгредієнтом враження став розум, що в суміші з тонким тактом і проникливістю майже добили Падишаха. Але на таких позиціях слабкі люди не тримаються, тому Сулей- ман ще бореться, хоч уже й не відчуває переваги. І тут вступає в бій стійкість віри й безкорисливість душі. «Я — християнка» — твердо каже Настя. Але при цьому поважає закони Корану й вірить у чистоту помислів молодого султана. В останній надії, що невольниця не така вже й особлива, той питає, чи хоче вона всіх його грошей та влади. Після відмови «був у найвищій мірі здивований і роззброєний» і відчуває, що програє майже без бою. Ну а родзинкою стало, на перший погляд, просте, але насправді таке інтуїтивно проникливе й щире питання: «Чому ти маєш зачервонілі очі?» У цих словах і розуміння, і докір з прихованим піклуванням — Сулейман викидає білу хустинку, розуміє, що невольником тепер стає він, а трофей — найдорожче — його душа.