Тонкі струни поезії Івана Малковича

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста.

Ліна Костенко

Занурюючись у ліричний світ, створений нашим талановитим сучасником, поетом-скрипалем Іваном Малковичем, неможливо не почути тонку, невловиму мелодію краси, тендітності, ніжної турботи. Це відчуття можна порівняти з моментом, коли взимку на нашу долоню злітає маленька сніжинка, філігранна від самої природи, і за секунду тане. Або коли ми із завмиранням серця милуємось візерунками на крилах метелика, боячись навіть дихати, щоб не сполохнути цю тендітну красу, але він усе одно злітає, залишаючи по собі незбагненне відчуття прекрасного.

Цей спільний мотив об'єднує такі поезії автора, як «Із янголом на плечі», «Свічечка букви ї» та «Музика, що пішла». Від першої з них, яку сам Малкович визначає як старосвітську баладу, дійсно віє певною містичністю: ніч, самотня людина з маленьким вогником свічі «йде в ніде, в невороття». Напруження зростає кожної миті: «сірий маятник життя» жене героя в спину, завивання вітру, що передаються алітерацією «в», загрожують потушити свічечку, і страшний дітовбивця Ірод уже готовий знищити всі священні дитячі голоски, що проростають у душі. Створюється атмосфера передчуття чогось трагічного, але людина продовжує шлях разом з янголом — і в цьому оптимістичність вірша, віра автора у силу людської душі, що прагне духовного вдосконалення. Символічними є образи янгола і Господньої свічі як небесного начала в кожному з нас, що веде нас крізь сірість і невблаганність життя. Так легко необережним рухом скинути янгола з плеча і не захистити свічечку від вітру... Це і є та грань, по якій ми повинні навчитися ходити, як справжні канатохідці, а не «брести» і не «вештати», марнуючи час вічності.

«Свічечка букви ї» — ліричний монолог-звернення, написаний у формі верлібру, також закликає оберігати красу — тепер рідної мови. Любовне, до болю ніжне ставлення автора до мови виявляється і в поетизації її графічних особливостей («ї» — свічечка, «є» — місячний серпик), і у-пестливих, зменшувальних словах: долоньки, крихітну, на пальчиках тощо. Звернення до дитини — це слова для всього- майбутнього покоління з настановою діяльно берегти нашу мову, не покладаючись лише не красиві слова «солов'їв», під якими автор, можливо, мав на увазі видатних поетів, що оспівують красу мови.

Що ж до третьої поезії «Музика, що пішла», то вона присвячена тому, що пробуджує в нас найсвітліші духовні пориви до мистецтва, музики. Потужна експресія вірша створюється перш за все риторичними зверненнями до скрипки та смичка як вірних супутників автора, на які він покладає великі надії. У поезії все та ж невловима краса, але вже в образі музики, блукає у непевності світів. Так автор виражає свої мистецькі пошуки, які ніколи не повинні закінчуватись, бо музика та — світла незбагненність, яку не замкнеш у скрині, вона нікому не підвладна, як молода прекрасна дівчина, що мріє про безмежну легкість і свободу... Як героїня відомої пісні «Машини часу», вона любить гуляти звабними ночами, але її чарівна невинність захоплює і викликає готовність іти хоч на край світу в пошуках неповторності.

Таким вічним ліриком, шукачем краси, що бережно ставиться до всіх її життєвих проявів, постає перед нами Іван Малкович. Дуже б хотілося, щоб і надалі цей чуттєвий, сердечний поет зігрівав наші душі теплом свічі свого таланту.