Зміст «гри в мовчанку» Володимира Підпалого

А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг, Але задля діла святого І жив він, і в землю поліг...

Володимир Самійленко

Слова епіграфа з поезії «Патріоти» якнайкраще відображають життєву позицію та шлях Володимира Підпалого, з тією лиш різницею, що мовити він міг ще й як «красно», але на перше місце все ж ставив учинки, совість і мовчазну мудрість патріота. Ці ідейні риси поета виявляються у вірші «Тиха елегія», де ліричний герой виступає зажуреним і мовчазним, але впевненим і непоступливим щодо своїх ідеалів. Слова видатного російського поета Жуковського найкраще розкривають зміст мовчання: «Все неосяжне стиснеться в один подих І лиш мовчання мова зрозуміла». Про деякі речі говорити зайве, бо вони відчуваються лише душею, і слова в такому разі просто недоречні. Відчуваючи свою неповноцінність перед силою людського почуття, вони ховаються по кутках, неначе миші, білі й сірі, але ніяк не кольорові, бо не можуть відобразити всю гаму глибинних емоцій. Якщо б вони ненароком вилетіли з вуст героя, то прозвучали б набагато гірше від тиші, бо стали б якраз такими Костенківськими «страшними словами», що мовчать, змарнувавши внутрішню силу думки. Це і є основне пояснення того, що ліричне «Я» не відповідає на поставлені запитання — ті речі, про які питається, для нього самозрозумілі — інакше не може бути. Не можна не любити живильну воду рідної землі, не можна не прагнути бути корисним народу, зраджувати мову чи шукати кращої долі на чужині!.. Для автора не існує вибору. Він син свого народу, а значить, увесь належить йому і буде служити вірою й правдою, не словом, а ділом.

Бережливе, по-материнськи лагідне ставлення до Батьківщини найбільш відчувається в таких рядках: «...на ясні зорі і на тихі води хай випадкове слово не впаде». У поезії панує атмосфера тиші, умовчання, що доповнюється статичними образами зірок і вод, а також ледь чутної колискової. Але з кожною строфою напруга в душі ліричного героя зростає, і він шукає сили мовчати та все ж на зовсім уже провокаційне питання: «Україну чи зможеш ти забуть на чужині?» він рефлективно вигукує: «Однаковісінько мені...», маючи на увазі свою долю, бо його перш за все цікавить, як буде житися Україні під тягарем слів лжепророків і псевдопатріотів, що не роздумуючи відповіли б на всі запитання так, як потрібно, але так би нічого й не зробили для рідної землі.

Схожі думки чуємо в пісні сучасного виконавця Тартака: «Як уже набридло чути знову і знову порожні балачки, пафосні розмови: мова калинова, пісня солов'їна, ще трохи побалакаємо, зникне Україна...» Це позиція сильної людини, якій дійсно боляче за країну. А все інше — лиш попіл, що розвіється вітром і піде в небуття. Тому краще вже грати в «мовчанку», ніж бути зомбованою лялькою з вилупленими очима, яка красиво говорить.