Одвічний вибір на ринзі життя в творчості Бориса Олійника

Направо підеш — коня втратиш. Наліво підеш... Усім нам чудово знайома ця ситуація з казок, але насправді не потрібно бути казковим героєм, щоб опинитися перед таким самим каменем-путівником, каменем вибору. Цей камінь, як і все інше у світобудові, має дві сторони: з однієї — це тягар, відповідальність, страх перед помилкою, але з іншої — право вибору, почесне право керувати власним життям, бути сильним і незалежним. Наш мудрий народ віщав: «Життя прожити — не поле перейти», тим більш, що це не просто поле, а поле бою, арена життєвих баталій, ринг, де вирішується доля.

Подібні життєво-філософські питання не давали спокою видатному українському поету-шістдесятнику Борису Олійнику, що присвятив роздумам над ними одні з найкращих своїх поезій — «Вибір» і «Ринг». Неприкрите морально-етичне спрямування цих віршів свідчить про активну позицію автора, впевненість у своїх життєвих принципах та ідеалах. В обох поезіях його ліричний герой — сильний, рішучий, витривалий і непохитний у власному «я».

«Вибір» починається філософськими роздумами про вічність і невпинність «маятника життя». Антитезою двох перших рядків автор ніби зрівнює життєві обставини, наголошуючи на тому, що всі вони — ніщо перед вічністю. А ось для людської душі у поета приготована інша роль — здійснити вибір всупереч обставинам. Це гуманістична ідея: людина — особистість, а не гвинтик у машині системи; це протест, що характерний для митців того періоду. З великою антипатією змальовується безвольна, слабка людина, яка не лишає по собі сліду: «чи жив чи й не жив?» (співзвучний мотив з лірикою Шевченка — «чи жив, чи загинув»). Натомість у думках ліричного героя панує жага до боротьби, презирство до легких перемог, прагнення творити, а не копіювати, грати за правилами Честі.

Поет — максималіст і не визнає полутонів, хоча, на мою думку, тому «іншому», що «кроки не міряв», не завадило б пошукати гармонії, щоб не згоріти від внутрішньої неприборканої енергії. Але сказав би автор по-іншому — і поезія, безумовно, втратила б важливе глибоке протиставлення, тому можна лише подякувати Борису Олійнику за цей вогонь і безкомпромісність.

Ці ж якості він виявляє і в іншому вірші під назвою «Ринг», де майстерними штрихами («І біль, і жах. І білі маски Облич») малює життя в образі «квадратового» лискучого рингу. Знову ж таки у бій вступають обставини, причому, здається, що весь світ б'ється проти ліричного героя: підступний ворог кладе в рукавицю свинець, хижий секундант порівнюється з чорним вороном, що чаклує, продажний рефері, безжальна публіка і навіть власний секундант не вірить у перемогу, готуючись викинути рушник — символ поразки. Але перемога все ж таки за тим, з ким «поруч твердо крокує Честь» як секундант.

Отже, Борис Олійник закликає нас не страшитися перед вибором, бути вищими за обставини і здобувати свої перемоги з допомогою честі, а не важкого свинця, що стає тягарем душі для брехуна.