Незвична колискова

(за поезією Василя Симоненка «Лебеді материнства»)

Ні в кого не викликає сумніву те, що Василь Симоненко, стільки років незаслужено забутий своїми співвітчизниками, мав талант надзвичайної сили, був людиною неординарною, поетом, вірші якого вражають своєю красою, силою почуттів, глибиною думки і світосприйняття. Хіба не є дивним, що хлопець із полтавського села зміг стати поетом, творами якого захоплюються люди різного віку, соціальної приналежності, різної освіти? Він залишив після себе величезний скарб — твори, пройняті любов'ю до всього того, що є святим для людини. Батьківщина, мати, рідна мова, земля, народ — слова, що зігрівають душу у найтяжчі часи життя.

Ще з дитинства.мені відома поезія «Лебеді материнства», яка за своїм звучанням нагадує мамину колискову:

Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Перед нашою уявою постають казкові образи дитинства, коли весь світ здавався чарівним і загадковим:

Темряву тривожили криками півні, Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Поезії притаманні класичні українські образи: мати, син, верби, тополі, біла хата — усе те, що супроводжувало українців з дитинства впродовж усього життя. Твір пройнятий любов'ю матері, її переживанням за долю сина. Поки він ще такий маленький, мати сама може захистити його, але у майбутньому на її дитя чекають небезпеки, тривоги, зради...

У цій колисковій дуже міцно переплелися ніжність і материнська зажура із твердим і беззаперечним твердженням:

Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У цих рядках, на мою думку, виражено одну з життєвих концепцій Симоненка, поета-громадянина, людини, яка усвідомлює своє коріння, обов'язки перед рідною землею і своїми співвітчизниками. Хто із нас може заперечити ці слова? Адже Батьківщину, як і матір, не вибирають, тому необхідно любити й шанувати її, яким складним не було життя. Компроміси тут недоречні.

Я вважаю, що це один із найкращих творів нашої літературі' який не може залишити байдужим нікого. Особисто мене він наді* хає на приємні, теплі роздуми. Думаю, такий вірш могла написав людина з великими творчими здібностями та гарячим серцем.