Світ фантазії в казковому оповіданні Ігоря Калинця «Хлопчик-фігурка, який задоволений собою»

Ігор Калинець — талановитий майстер слова, поет і прозаїк, що пише для дорослих і дітей. Світ дитинства для цього митця — невичерпне джерело натхнення. Він тонко відчуває дитячу душу, її потяг до мрії, уміння бачити невидиме, таємниче в буденному житті.

У творі «Хлопчик-фігурка, який задоволений собою» автор показує, як завдяки багатій дитячій уяві Ганнусі з'являється на світ Хлопчик-фігурка. Звичайний трамвайний малюнок на склі, намальований схематично, просто так, заради забавки, оживає. Більше того, ця фігурка починає самостійно діяти, втручатися в життя своєї власниці, що вдихнула в нього життя. Цей хлопчик цілком задоволений собою, він хоче довести свою значущість, важливість і необхідність. Ганнуся забирає його з собою додому в портфелі, і він оселяється в її альбомі для малювання. Хлопчик уміє розмовляти, він досить освічений, бо вміє читати й писати, знає історію. Понад усе він хоче бути задоволеним собою, бо він-таки існує насправді! І його витівки доводять це дивне казкове існування.

Хлопчика спочатку помічає в альбомі вчитель малювання і ставить великий знак питання. Звичайно, герою хотілося би, щоб це була або гарна оцінка, або знак оклику, але він і так задоволений, оскільки його помітили, і не хто-небудь, а вчитель, який закінчив академію мистецтв, однак нічого про Хлопчика-фігурку не знає. Героя надзвичайно тішить, що вчитель не може (хоч і має таку освіту), пояснити, що це за Хлопчик.

Ганнуся хоче більше дізнатися про дивовижного гостя, і він із радістю погоджується посвятити її в таємницю своєї біографії, тобто життєпису. Для цього він просить дозволу скористатися її зошитом, ручкою та почерком. Та дівчинка ставиться до цього досить легковажно, помилково вважаючи, що Хлопчик, який відліпився від скла у трамваї, не вміє писати. Але дарма! Наступного дня в класі під час уроку української мови Ганнуся виявляє в себе в зошиті життєпис «Хлопчика-хвігурки», написаний її почерком. Учителька й усі діти в захваті від дивовижного фантастичного оповідання, а дівчинка збентежена, адже вона не є автором, а правду сказати вона не може, бо хто ж повірить, що звичайний малюнок може розмовляти, та й ще й писати власний життєпис.

Це оповідання настільки сподобалося всім, що вчителька задає домашнє завдання — написати твір. Ганнуся віддає альбом із Хлопчиком своїй подрузі Соломійці, аби вона дивилася на малюнок і фантазувала. Звичайно ж, маленький герой не мовчить і в гостях у Соломійки. Так само пропонує він написати життєпис, і дівчинка погоджується. Так дивовижну таємницю дізнається краща подруга Ганнусі. Дівчат вважають гарними письменницями, але їх мучить сумління, бо вони не доклали жодних зусиль для написання захоплюючих оповідань. Розмірковуючи, що ж робити, як сказати правду, подруги вирішують підкласти аркуш із намальованим Хлопчиком до портфеля Богданка. Учителька ніколи не повірить, що він може сам написати гарний твір, тож буде нагода зізнатися. Із Богданком трапляється та сама історія, і він разом із Ганнусею й Соломійкою розповідають учительці й класу про дивовижного Хлопчика-фігурку, що допомагає їм писати твори. До того ж сам розумник подає голос, запевняючи, що він зможе написати кожному учневі свій життєпис, бо «тільки істота, що задоволена собою, може це зробити».

Автор додає до твору підзаголовок «трохи казка», бо Хлопчик- фігурка існує насправді (це ніби символічний образ нашого натхнення, фантазії), а от пригоди, описані в багатьох його життєписах, дійсно казкові. У такий спосіб автор хотів показати, як важливо не втрачати віру в те, що диво може відбуватися в реальному житті, як прекрасно, коли в кожного є власна фантазія, уміння мислити й мріяти.