Протиставлення особистості натовпу в поезії Ліни Костенко «Кольорові миші»

Проблема зіткнення фантазії та буденщини, особистості й маси, сірості й неповторності в усі часи гостро поставала перед людством. Людина, що вирізнялася з маси, мала власні погляди на життя, ставала білою вороною. Варто пригадати страшні, темні часи інквізиції, коли на вогні спалювали відьом, чаклунок. Так само з відвертою ворожістю сприймали й думки вчених, наприклад Джордано Бруно чи Галілео Галі лея. Час іде, а проблема лишається, бо й сьогодні, у часи нових технологій і всесвітнього загального прогресу, особливо нелегко залишатися особистістю, що здатна зберегти власну думку, душевну неповторність.

Принципово різне сприйняття дійсності зображено й у вірші- баладі Ліни Костенко «Кольорові миші». Авторка переносить час дії у шістнадцяте століття, власне, коли й панувала атмосфера духовної задухи, бо будь-який відхід від шаблонного мислення був єрессю, чаклунством. Головною героїнею ліричного твору є дівчинка Анна і світ її яскравої фантазії, що створив прекрасну казку. Сусід звинувачує Анну, якій, мабуть, не виповнилося ще й десяти рочків, у тому, що вона робить із сухих кленових листочків кольорових мишей. На стіл судді покладено речовий доказ злочину — «багряне листя, кілька тих листочків, останнє листя із кленових віт». Сусід спантеличений, він у розпачі, бо його дітям сняться ті незвичайні кольорові миші. А раніше діточки були нормальні, здорові, гралися тільки ляльками й не виявляли жодних ознак творчості, тож чаклунка Анна «збила їх з пуття». Ми бачимо, якими безглуздими стандартами мислить сусід, адже абсурдним виглядає твердження, що нормальна дитина — це дитина без мрій, без казки, без таємниці й фантазії.

Суддя в чорній мантії питає в чоловіка, чи бачив він, щоб Анна літала вночі чи згасила зірку, бо ж чаклунок карають за законом. Сусід, звичайно, такого не бачив. Продовжуючи допит, суддя випитує, яку ж матеріальну шкоду зробили ті миші, про яких ідеться в звинуваченні. Виявляється, що «миші ті якраз такої шкоди не чинили зроду, що в господарстві наче все гаразд, а йдеться швидше про моральну шкоду». І хоч кольорові миші й-не гарчали на сусіда і, взагалі, поводилися сумирно, та все ж шкода від них величезна! Отже, за словами обуреного чоловіка, головна провина мишей у тому, що вони яскраві!

Людство саме для себе створює шаблони, будь-який відхід від яких карається, Анна зі своїм нестандартним яскравим світоглядом не вписується у загальні закони сучасного їй суспільного буття, тому її судять. Для посилення всеосяжної картини сірості Л. Костенко використовує повторення епітета «сірий»:

Був сірий день.

І сірий був сусід.

І сірий стіл.

І сірі були двері.

На противагу цьому, як виклик безпросвітній буденщині, з'являється кольоровий кіт, що подає голос і заливає чорнилом вирок на папері. Показовим видається й те, що тільки дівчинка, яка змогла побачити в кленовому листі кольорових мишей, має ім'я, а значить, вона індивідуальність, що ніколи не розчиниться у натовпі.

На рівні підтексту ми розуміємо, що авторка, зображуючи суд над Анною і її кольоровими мишами, мала на увазі не тільки часи інквізиції, а й сучасне їй життя, коли нищилася духовність, коли людей переслідували за ідеологічні погляди, коли митці не могли вільно творити, а мусили дотримуватися шаблонного мислення, стандартів, вигаданих недалекими, часто малоосвіченими чиновниками.