Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент







Рідна мова — найбільше багатство

Рідна мова — найбільше багатство

Для народу свойого велика Кожна з мов, як творіння вінець, Люд без мови — то глина безлика, Без'язика отара овець.

В. Забродоцький

Кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. «Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров — умре нація» (Ю. Дзерович). Тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. Саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. Хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.

Та дбаймо про рідні криниці! Надзвичайна наша мова є таємницею. У ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до найніжніших, вони мелодійні, вишукані. Тому про чистоту їх треба дбати постійно.

Здавна відомо, що рідне слово, виплекане народом і родом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття. «Мова — душа кожної національності, її святощі, її національний скарб» (Іван Огієнко). Від батьківського порогу рідної мови можна виходити на широкі магістралі світу. Слід шанувати в собі рідне, споконвічне, поважаючи всі інші мови, які дозволяють нам бути неупередженими й успішними. Бо ще Вольтер сказав: «Знати багато мов — значить мати багато ключів до одного замка».

Але безмір світовий і космічний не дасться в руки безбатченкам. Тож перше слово, звернене до мами, хай стане оберегом у пам'яті, щоб нести його в собі як маленьку сполохану пташку, а коли стане тяжко — лиш відчути цю полохливу ніжність, і тоді всі труднощі стануть незначними. Воістину правдиві слова: «Рідна мова дається народові Богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів» (В. Захарченко).

Слово приходило на допомогу в час найбільшої скрути, бо наша історія — це історія віковічної боротьби українського народу за своє місце під сонцем. У цих змаганнях українство мало дві зброї — шаблю і слово, адже жоден народ у Європі не пережив того, що ми, українці, у XX столітті! «Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав'язує їй свою мову» — дуже давно написав К. Маркс, коли ми тільки мріяли про державність. Тоді, як усі давно вже знали, хто вони, ми тільки почали довідуватися. Ми тільки прокинулись, і все те, що інші вже мали, нам треба було здобувати. Французів, німців, поляків та інших знають у всьому світі, ми, мов дике плем'я, почали піднімати з темряви голову і лізти нагору, щоб нас побачили.

Знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. Той, хто не знає рідної, материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком. Ми пройшли тяжкий шлях приниження, нищення, і вже здавалося, що все винищено, випалено. Та на згарищі руїн раптом проривається живе українське слово, за ним тягнуться інші — і українське слово відроджується знову.

Нинішній час ми вже не називаємо відродженням, ми перейшли цей рубіж, нині ми знаходимося в стані розвитку. Тож розвиваймося самі, розвиваймо та вдосконалюймо наше найбільше багатство — нашу мову.