Проблематика і структура «Людської комедії» Оноре де Бальзаяка

Світ постав перед ним таким: безсилля моралі і закону перед грішми.

Опоре де Бальзак

Я вирішив обрати саме цю нуднувату, на перший погляд, тему саме тому, що мене здивувала та вразила актуальність тем і проблем, які прописані ще в XIX столітті у творах Оноре де Бальзака. А все почалося з того, що мама підійшла до мого письмового столу, відкрила підручник і прочитала першу фразу, яка потрапила їй на очі: «Справжні господарі життя — банкіри, лихварі, торговці...»—

Ти ба! Це ж хто так пише? Бальзак. Нічого собі...—

А що там такого «нічого собі»? — запитав я.—

Почекай, почекай, — сказала мама. І з якоюсь тривогою в голосі читала далі: «...вам доводиться зжирати один одного, як павукам», «той, хто багатий — вже не злочинець». Точно, це про нас, про наш час!—

Та ні, це ж Бальзак — XIX століття. Старе, як світ, — зауважив я.—

Отож. Я його читала, але більше якось з погляду осуду капіталістичного способу життя. А він, виявляється, такі речі писав, ніби про наш час. Ці політики, фінансисти обманюють, вбивають, але зі своїми «чотирма мільйонами» потім нам ще й хморалі читають. «Викиньте усі ваші переконання на смітник і не дотримуйтесь ваших обіцянок. Продавайте їх, якщо на них буде попит». Точно!!! Невже нічого не міняється?!

Увесь вечір мама була під враженням прочитаних слів. Я спочатку ніяк не міг зрозуміти, чого вона так розтривожилася. Але пізніше почув: «Уявляєш, я завжди була переконана, що красти, обманювати — це ненормально. Тепер вже ніби звикла трохи, що зараз це прийнято в суспільстві. Але я не думала, що це схема, за якою живуть усі багатії — і в XIX, і XXI столітті». Ми тільки тепер починаємо відкривати очі на їхні нечесноти (щоб не сказати «нечистоти»), а виявляється, вони свідомо, послідовно і давно нас дурять. І так було завжди...

Тепер я почав читати про Бальзака у підручнику зовсім під іншим кутом зору. Він мені став цікавим не тільки як класик, якого доводиться читати, але й як людина, яка «копнула» людські проблеми. Звідки таке знання життя у письменника, який не був ні банкіром, ні політиком, ні лихварем? Спочатку він був нікому не відомим письменником, що якось перебивався на написанні дешевих романів, але згодом перед ним постала велика мета — створити такий собі архітектурний шедевр у літературі. У листі до сестри Лори він писав про те, що ім'я Бальзаків він прославить на весь світ. Бальзак поставив собі за мету стати знаменитим письменником. Після 1829 року він один за одним пише твори, які приносять йому справжню славу: «Гобсек», «Шагренева шкіра», «Батько Горіо», «Втрачені ілюзії». Бальзак задумав написати понад сто творів і розділив їх на три цикли. Письменник довго виношував і задум циклу, і його назву і, зрештою, знайшов геніальне рішення — «Людська комедія». У цій назві поєднались і Данте («Божественна комедія»), і сучасне життя. Бальзак вирішив показати кола не потойбічного світу, а світу сучасного з його реальними соціальними колами. Він писав: «У моїх творів є своя географія, своя генеалогія, свої родини, свої місцевості, діючі особи.та факти, ...є своє дворянство і буржуазія, свої ремісники та селяни, політики та денді, своя армія, одним словом, увесь світ».

Теми для своїх творів письменник обирає різні, але головним своїм завданням бачить те, щоб змалювати сучасне суспільство, зробити його «зріз». Він говорив, що французьке суспільство — це історик, а він — тільки його секретар. Тобто, він просто спостерігає за життям соціуму і описує, передає те, що бачить. Раніше мені здавалося, що описати те, що бачиш, дуже просто. Але якось нам задали написати оповідання на основі життєвого досвіду. І виявилося, що не так-то й просто це зробити. А Бальзаку вдалося не тільки описати, але й систематизувати за окремими циклами (соціальними, філософськими, аналітичними). Письменник сприймав суспільство, немов живу істоту — дитину, яка поступово росте, стає дорослішою, розумнішою. І відповідно до віку «дитини» Бальзак компонує твори і їхні проблеми.

Можна сказати, що Бальзак створив ціле містечко, яке населяють його вигадані персонажі (їх понад дві тисячі!); вони ходять у гості один до одного, ми зустрічаємося з ними то на вулиці, то в пансіоні, то на світському рауті. Цікаво, що таких персонажів, які «вільно розгулюють» сторінками різних-книг, у Бальзака багато — це і Гобсек, і Растіньяк, і батечко Горіо та обидві його доньки. Спочатку здавалося дивним, коли Гобсека я зустрів у «Батечкові Горіо», а потім ще раз — у «Втрачених ілюзіях». Це навіть дратувало — невже Бальзак не міг придумати ще якесь ім'я? Але коли зрозумів, що це оригінальний авторський прийом, — стало легше і стало навіть приємно, що я цей «пунктик» не пропустив повз своєї уваги. У Бальзака це має назву «техніка перехідних персонажів» і використовується для того, щоб показати типовість ситуацій — адже в реалізмі має бути типовий герой в типових умовах.

Мене вразив роман «Втрачені ілюзії». Пів-книги я